— Але ми знаємо, що Пол Дрейпер справді існував.
— Так, але ж він мертвий, так? А отже, не дасть свідчень…
— Але… насправді він ще може це зробити.
— Зараз витягнеш дошку Уїджа?
— Ха-ха. Ні. Хочу сказати, що якщо Керрі знає про смерть Пола, то знає і про обставини цієї смерті: що він був рабом і його забили до смерті.
— І?
— Те, що сталося з Дрейпером на Чапмен-Фарм, робить ті знімки ще більш викривальними. У церкві його привчили терпіти знущання, і саме тому він так легко потрапив до рук тій парі соціопатів, яка його вбила.
— Не думаю, що Керрі стало б розуму це зметикувати, — сказав Страйк.
Ще хвилину вони сиділи мовчки, жували і думали кожен про своє, а тоді Страйк сказав:
— Ти ж сама там не бачила свинячих масок, правильно?
— Не бачила.
— Гм-м, — мовив Страйк. — Можливо, маски їм обридли, коли вони відкрили для себе ящик. А може, те, що відбувається на тих полароїдах, таємниця навіть для членів церкви. Хтось потиху насолоджувався своїм фетишем, чудово розуміючи, що жодної духовної інтерпретації до цього не припасуєш.
— І та людина мала владу змусити підлітків робити що сказано, а потім мовчати про це.
— Схоже на те, що свинями там особливо цікавиться Мадзу. Ти можеш уявити, щоб Мадзу наказала підліткам роздягнутися і ґвалтувати одне одного?
Робін обміркувала це питання, а тоді повагом відповіла:
— Якби ти спитав мене про те, чи здатна жінка примусити до такого дітей, до того, як я туди потрапила, я б сказала, що такого не може бути. Але вона не нормальна людина. Мені здається, вона справжня, істинна садистка.
— А Джонатан Вейс?
Коли Страйк назвав це ім’я, Робін ніби знову відчула дотик Вейсових рук. Тілом знову пішли сироти.
— Не знаю. Може бути.
Страйк дістав телефон і знову відкрив на ньому знімки полароїдів. Робін, яка вже вдосталь надивилася на них, відвернулася до вікна й задивилася на цвинтар.
— Що ж, про Розу, якщо її справді так звати, нам відомо одне, — сказав Страйк, дивлячись на пухкеньку дівчину з довгими темними косами. — Коли це сталося, вона не встигла довго пробути на Чапмен-Фарм. Вона надто вгодована. Решта худющі. Я ладен був заприсягтися, — додав Страйк, переводячи погляд на юнака з татуюванням черепа, — що це Рейні. Він так відреагував, коли я йому показав… а, чорт! Чекай. Джо!
Робін знову розвернулася до нього.
— Генрі Вортінґтон-Філдз, — сказав Страйк, — розповідав мені, що до церкви його завербував чоловік на ім’я Джо, якого він зустрів у гей-барі.
— О!..
— Тож якщо це справді Джо, здається цілком імовірним, що чорняву дівчину справді звати Розою. Звісно, — задумливо додав Страйк, — є і людина, яка має підстави боятися цих фото більше, ніж усі, хто на них зображені.
— Так, — погодилася Робін, — фотограф.
— Точно. Судді не надто прихильно ставляться до людей, які фотографують зґвалтування інших людей.
— Але аб’юзер та фотограф — то, мабуть, одна людина?
— Маю сумніви, — відповів Страйк.
— Тобто?
— Може, це Рейні заплатив за право не шмагати себе більше по обличчю згодою робити брудні кадри? Може, організатор примусив це робити його?
— Це може пояснити, чому Керрі так наполягала, що не знає, хто фотограф, — погодилася Робін. — Думаю, мало кому хочеться, щоб Джордан Рейні зачаїв образу на них чи їхніх рідних.
— Так отож.
Доївши шоколадку, Страйк знову дістав ручку і склав список того, що треба зробити.
— Добре, нам треба спробувати знайти Джо та Розу. Також я хочу дізнатися, чи справді Вейса не було тоді вранці на фермі, бо Керрі аж зі шкіри пнулася, так викручувалася, ти помітила?
— І як ми це дізнаємося, коли минуло стільки часу?
— Одному Богу відомо, але спробувати варто, — відповів Страйк.
Він без ентузіазму захрумтів яблуком. Робін саме доїла свій сендвіч, коли в неї задзвонив телефон.
— Привіт, — сказав Мерфі. — Як справи у Торнбері?
Страйк, який ніби впізнав голос Мерфі, прикинувся, що йому стала дуже цікава дорога за вікном.
— Добре, — відповіла Робін. — Тобто… цікаво.
— Якщо маєш час зайти до мене сьогодні, я тут дістав для тебе ще дещо цікаве.
— Що саме? — спитала Робін.
— Записи інтерв’ю з людьми, які звинуватили тебе в знущанні над дитиною.
— О Боже мій.
— Не треба казати, що я не мав права їх чути. Але дехто завинив мені послугу.
Думка про те, що вона знову мусить бачити людей із Чапмен-Фарм — нехай навіть тільки на відео — змусила Робін удруге за десять хвилин покритися сиротами.