Робін не усміхнулася. Натомість вона тихо сказала:
— Мені здається, що цього разу ми зіткнулися з тим, чого не подужаємо. У них все схоплене, причому просто геніально, от чесно. Не диво, що люди самознищуються чи мовчать, навіть коли виберуться. Вони або займалися сексом з малолітніми, або брали участь у знущанні, або дивилися, як хтось у муках помирає в них на очах. Люди, які там лишаються, або такі налякані чи розчавлені, що навіть не думають про втечу, або, як Бекка і оцей… — вона кивнула на Страйків телефон, — увірували. Вони знаходять аб’юзу раціональні причини, навіть коли самі постраждали від нього. Готова битись об заклад на що завгодно, що якби ми пішли до Джо Джексона і спитали, чи колись його примушували надягнути маску свині й содомізувати розумово неповноцінного чоловіка, він все заперечуватиме, і не тому, що наляканий. Він тепер, мабуть, на високому щаблі в церковній ієрархії, якщо виступає на таких конференціях. Він просто відгородився від цієї частини мозку. Я бачила, як Бекка дає свідчення… вона чудово знає, що бреше, і навіть бровою не веде. Для неї все це виправдана необхідність. Вона вважає себе героїнею, яка наближає світ до Лотосового Шляху.
— То нам треба здатися? — спитав Страйк. — А Вілл Еденсор нехай гниє собі там?
— Я цього не пропоную, але…
У Страйка задзвонив мобільний.
— Так, Пат, що у вас?
Робін почула шорсткий голос Пат, але слів не розбирала.
— Зрозуміло, ми вертаємося. П’ять хвилин.
І Страйк поклав слухавку з дивним виразом на обличчі.
— Що ж, я тепер радий, що ти не хочеш кинути Вілла Еденсора гнити в УГЦ, — сказав він до Робін.
— Чому?
— Тому що, — відповів Страйк, — він щойно прийшов до нас в офіс.
103
Ця гексаграма нагадує про юність і необачність…
Коли викресається з землі джерело, воно спершу не знає, куди рушить. Та ненастанність потоку заповнює заглибину, що перешкоджає його поступу…
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Робін зайшла до офісу першою, Страйк — слідом за нею. Вілл Еденсор сидів на дивані перед столом Пат у синьому спортивному костюмі, брудному і з дірками на колінах. Він здався Робін іще худішим, ніж коли вона востаннє його бачила, — хоча, можливо, вона просто знову звикла до вигляду людей, які харчуються нормально. Біля ніг Вілла стояв пластиковий пакет з чимсь великим і твердим, а на колінах сиділа маленька Цін, теж у синьому костюмчику. Вона їла шоколадне печиво з виразом блаженства на обличчі.
Побачивши Робін, Вілл став червоним, мов рак.
— Привіт, Вілле, — сказала вона.
Вілл втупився у підлогу. Червоними в нього були навіть вуха.
— Дитині треба нормально поїсти, — сказала Пат таким тоном, наче в цьому були винні Страйк та Робін. — А в нас тільки печиво.
— Слушна думка, — погодився Страйк і дістав гаманець, — ви нам не купите піци, Пат?
Пат взяла у Страйка банкноти, накинула плащ і вийшла. Робін викотила з-за комп’ютерного столу її стілець і сіла неподалік від Вілла та Цін. Страйк, розуміючи, що бовваніє над усіма, дістав з-за шафи один зі складаних пластикових стільців. Вілл сидів зігнувшись, обіймаючи доньку, шалено червоніючи і не піднімаючи очей. Цін, яка жувала печиво, здавалася найрозслабленішою людиною з усіх присутніх.
— Рада тебе знову бачити, Вілле, — сказала Робін. — Привіт, Цін, — додала вона з усмішкою.
— Ще! — зажадала дитина, простягнувши руки до печива у Пат на столі.
Робін дістала дві шоколадні палички і простягнула їй. Вілл так само сидів скручений, ніби йому було боляче, і обіймав Цін за поперек. Страйк, який не знав, що коли Вілл востаннє бачив Робін, він був голий і мастурбував (з її слів йому здалося, що вони обоє були вдягнені, коли Вілл зацідив їй кулаком в обличчя), вирішив, що Вілл так ніяковіє через те, що вдарив її.
— Як ви вибралися? — спитала Робін у Вілла, поки Цін радісно жувала печиво.
Вона не забула про те, що Вілл зробив їй в кімнаті усамітнення, але наразі це здавалося неважливим у порівнянні з дивовижним фактом його втечі з Чапмен-Фарм.
— Переліз паркан у сліпій зоні, — промимрив він. — Як ти.
— Вночі?
— Ні, бо треба було забрати Цін.
Він змусив себе підняти очі на Робін, але не витримав її погляду і говорив до ніжки столу Пат.
— Я повинен дізнатися, де Лін, — з відчаєм сказав він.
— Ми її шукаємо, — запевнила Робін.