Вони повернулися до офісу. Вілл та Цін саме ласували піцою. Вілл накинувся на їжу, ніби вовк, а Цін була просто в нірвані.
— То як ти це зробив, Вілле? — спитала Робін, знову сідаючи. — Як ти вибрався?
Вілл проковтнув великий шматок піци і відповів:
— Украв із кабінету Мадзу двадцять фунтів. Пішов до класу, коли там була Шона. Сказав їй, що Цін хоче бачити доктор Джов. Шона повірила. Побіг через поле. Переліз паркан у сліпій зоні, як ти. Спіймав попутку, водійка довезла мене до Норвіча.
Робін, яка чудово розуміла, наскільки складно було здійснити кожен з етапів цього плану, сказала:
— Це просто неймовірно. А тоді попутками доїхав до Лондона?
— Так, — відповів Вілл.
— Але яким чином ти знайшов наш офіс?
Не випускаючи з обіймів дитину на колінах, Вілл ногою підштовхнув до Робін свій пакет. Робін нахилилася і дістала з нього їхній пластиковий камінь.
— Ой, — сказала вона, — тобто це ти його забрав… але він був порожній. Там не було листів.
— Знаю, — відповів Вілл, жуючи піцу, — але я розібрався. Після отого… після кімнати усамітнення… — він знову втупився у підлогу, — я вночі вислизнув з гуртожитку і пішов дивитися, що там у лісі, бо Лін казала, що бачила тебе з ліхтариком, і я вирішив, що ти розслідувачка. Я знайшов камінь, зазирнув усередину, побачив на папері відтиски, бо ти писала на верхніх аркушах, і зрозумів, що все правильно, ти справді писала про події на Чапмен-Фарм. Коли ти пішла, Вів’єн усім розказувала, як у Норвічі ти відповіла на звертання «Робін», а Тайо казав, що за парканом у сліпій зоні на тебе чекав якийсь здоровило. Тож я поґуґлив слова «Робін» і «детектив» у бібліотеці в Норвічі… доїхав до Лондона… а тоді…
— Дідько лисий, — мовив Страйк, — нам казали, що ти розумний, але це вражає.
Вілл не глянув на Страйка і тільки насупився у відповідь на його слова. Робін вирішила, що він просто здогадався, що про інтелект свого сина детективам розповів сер Колін.
— Води, — сказала Пат, бо Цін запхала до рота забагато піци і вдавилася.
Робін підійшла до Пат біля раковини, щоб допомогти їй наповнити склянки.
— Можете зайняти увагу Цін, — пошепки спитала Робін в офісної менеджерки, ховаючи звук голосу за шумом води, — поки ми зі Страйком поговоримо з Віллом у кабінеті? Можливо, він не захоче відверто говорити при ній.
— Запросто, — відповіла Пат гарчанням, яке було в неї за шепіт. — Ще раз, як її звати?
— Цін.
— Це що ще за ім’я?
— Китайське.
— Гм… щоб ти знала, мою правнучку назвали Таніша. Це санскрит, — додала Пат, закотивши очі.
Коли вони з Робін принесли воду, Пат хрипко сказала:
— Цін, ану дивись, яка штука.
Вона дістала зі столу стосик яскраво-помаранчевих липких папірців.
— Дивись, вони отак відклеюються, — провадила Пат. — А отак клеються.
Зачарована дівчинка злізла з колін Вілла, але не хотіла відпускати його ногу. Робін бачила інших дітей на Чапмен-Фарм і пораділа, що хоч Цін знає, що їй безпечно з батьком.
— Якщо хочеш, можеш із ними погратися, — сказала Пат.
Дівчинка несміло почереберяла до Пат, яка простягнула їй папірці й почала шукати маркери. Страйк та Робін знову перезирнулися, і Страйк із піцою в руках підвівся.
— Вілле, не проти поки пройти туди? — спитав він.
Двері між кабінетом і приймальнею лишили відчиненими, щоб Цін бачила батька. Пластиковий стілець Страйк прихопив із собою.
Робін встигла забути, що в кабінеті на стіні висять фотографії, пов’язані зі справою УГЦ. Побачивши їх. Вілл уклякнув.
— Навіщо вам це все? — спитав він тоном обвинувачення і, на жах Робін, позадкував. — Це Утоплена пророчиця, — сказав він, показуючи на малюнки Міста Митарств, і тепер в його голосі забриніла паніка. — Але нащо ви її так намалювали?
— Ми її не малювали, — відказав Страйк, швидко підходячи закривати стулки дошки, але Вілл раптом промовив:
— А це Кевін!
— Так, — відповів Страйк. Передумавши закривати дошку, він відступив убік, щоб Вілл краще бачив. — Ти знав Кевіна?
— Зовсім недовго… він пішов, коли я тільки… а що?
Вілл зробив кілька кроків у бік дошки. Фотографія Кевіна, яку Страйк узяв із газетного архіву, мала під собою заголовок: «На думку поліції, убивство Кевіна Пірбрайта пов’язане з наркотиками».
— Кевін вчинив самогубство, — повільно промовив Вілл. — Чому вони пишуть, що…
— Його застрелив хтось інший, — пояснив Страйк.
— Ні, він вчинив самогубство, — заперечив Вілл із тінню категоричності, яку Робін пам’ятала за їхньою першою розмовою на городі. — Він укоротив собі віку, бо був чистий духом і нездатний жити в матеріалістичному світі.