— На місці злочину не було пістолета, — відповів Страйк. — Його застрелила інша людина.
— Ні… це неможливо…
— Це сталося, — сказав Страйк.
Вілл супився. А тоді…
— Демони-свині! — раптом сказав він, показуючи на полароїди. Страйк і Робін перезирнулися. — Кевін казав, що вони з’являються, коли на фермі надто багато нечистих духом.
— Це не демони, — сказав Страйк.
— Звісно, — трохи роздратовано відповів Вілл. — Це я розумію. Це люди у масках. Але саме так мені їх описував Кевін. Голі і з головами свиней.
— Вілле, а він казав, де бачив їх? — спитала Робін.
— У сараї, — відповів Вілл. — Вони з сестрою побачили їх крізь щілину. Я не хочу, щоб вона на мене дивилася, — додав він тремким голосом, і Робін, зрозумівши, що це про Утоплену пророчицю, підійшла до дошки і закрила її.
— Може, присядемо? — запропонував Страйк.
Вілл сів, але дивився на детективів, які теж сіли, сторожко.
Було чути, як у приймальні Цін щось щебече до Пат.
— Вілле, ти казав, що вчинив щось кримінальне, — почав Страйк.
— Я про це розповім поліції, коли знайдемо Лін.
— Добре, — погодився Страйк, — але оскільки ми…
— Я про це не розповідатиму, — знову почервонів Вілл. — Ви не поліція, ви мене не змусите.
— Ніхто тебе ні до чого не примусить, — втрутилася Робін, кинувши застережливий погляд на партнера, чия манера спілкування (навіть коли він намагався виявити співчуття) була загрозливіша, ніж він усвідомлював сам. — Вілле, ми хочемо того самого, що й ти: знайти Лін і переконатися, що з Цін усе буде гаразд.
— Але ви робите значно більше, — заперечив Вілл, нервово тицьнувши пальцем у бік закритої дошки. — Ви хочете повалити УГЦ, так? Не вийде. Ніколи в житті не вийде. Ви лізете у речі, яких не розумієте. Я знаю, що вона прийде по мене, коли я все розкажу поліції. Але я мушу ризикнути. Нехай я сам помру, але хочу, щоб Лін і Цін були у безпеці.
— Ти говориш про Утоплену пророчицю? — спитала Робін.
— Так, — відказав Вілл. — І вам теж слід її стерегтися. Вона захищає церкву.
— Ми поки не чіпатимемо УГЦ, — збрехала Робін. — Усе, що ти бачиш на дошці… ми просто збирали матеріал, щоб натиснути на Вейсів, щоб твої рідні могли з тобою побачитися.
— Але я не хочу їх бачити!
— Не хочеш, я знаю, — відповіла Робін. — Я просто кажу, що займатися цією частиною розслідування… — вона показала на дошку —…більше немає потреби, бо ти покинув ферму.
— Але Лін ви знайдете?
— Так, обов’язково.
— А що, як вона померла? — раптом жахнувся Вілл. — Було стільки крові…
— Я упевнена, що ми її знайдемо, — сказала Робін.
— Якщо вона померла, то це мені покарання, — заявив Вілл, — за те, що я заподіяв м… мамі.
Він заридав.
Робін викотила стілець з-за столу і під’їхала ближче до Вілла, але не торкалася його. Вона здогадалася, що він прочитав газетний некролог матері в інтернет-кафе у Норвічі. Мовчки вона чекала, коли Вілл перестане схлипувати.
— Вілле, — почала вона, коли вирішила, що він у стані сприйняти її слова, — ми питаємо, що ти зробив кримінального, лише тому, що хочемо знати, чи церква має на тебе щось, що може оприлюднити раніше, ніж ти сам підеш у поліцію. Якщо вони так вчинять, тебе можуть арештувати до того, ніж ми знайдемо Лін, розумієш? І тоді Цін забере опіка.
Сповнений захвату від того, як спритно Робін повернула це інтерв’ю, Страйк проковтнув абсолютно недоречну усмішку.
— О, — підняв заплакане брудне обличчя Вілл. — Це так. Власне… вони не можуть це оприлюднити, бо виставлять себе у поганому світлі. Це або речі, які робили ми всі, або такі, про які я мав доповісти поліції. Там коїться багато жахливого, справді жахливого. Я не розумів цього, поки не народилася Цін.
— Але ж ти особисто нікого не скривдив?
— Скривдив, — сумно відповів Вілл. — Лін. І… про це я розповім не вам, а поліції. Коли ми витягнемо Лін, я все розповім поліції.
У Пат задзвонив мобільний, і вони почули її голос:
— Стій на розі, я підійду і заберу. — Вона з’явилася у дверях: — Хтось має приглянути за Цін. Це Кайлі, привезла їй одяг.
— Швидко вона… — почав був Страйк, але Пат уже пішла. Цін забігла до кабінету, шукаючи батька, і попросилася в туалет. Поки Вілл та Цін повернулася із вбиральні на сходах, прийшла Пат із двома пакетами дитячого одягу і сердитим виглядом.
— Такі цікаві, сил нема, — поскаржилася вона, ставлячи пакети на стіл.