— Хто? — спитала Робін, а Пат тим часом дістала комбінезончик, незграбно стала навколішки і приклала його до зчудованої Цін.
— Та мої, — відповіла Пат. — Так хочуть знати, в якому офісі я працюю. Це моя онука приїздила. Зустрілася з нею на розі. Знати, що ми робимо, їй не треба.
— Ти нікому з них не сказала, що тут працюєш?
— Я ж підписала договір про нерозголошення!
— А як Кайлі…
— Речі привіз її хлопець, а вона тут неподалік працює в «ТК Махх». Я їй сказала, що справа термінова. Так, панянко, — звернулася вона до Цін, — час вас переодягти в чистеньке. Сам зробиш, — спитала вона у Вілла, — чи краще я?
— Я сам, — відповів Вілл і взяв комбінезончик, але трохи розгубився, не знаючи, як його надягати.
— Робін допоможе, — сказала Пат. — Можна на два слова? — спитала вона у Страйка.
— А це не може…
— Ні, — відповіла вона.
Тож Страйк пішов із Пат до кабінету, і вона зачинила двері, за якими лишилися Вілл, Цін та Робін.
— Де вони житимуть? — спитала Пат у Страйка.
— Тут, — відповів Страйк, — ми з Робін це вже обговорили. У квартирі нагорі.
— Що за дурниця. Їм потрібен нагляд. Хай краще поживуть у мене.
— Ми не можемо нав’язувати…
— Ви нічого не нав’язуєте, я сама пропоную. Кімната в нас є, мій Денніс буде не проти. Дивитиметься за ними, поки я буду на роботі. Для дитини є сад, я візьму в онук іграшки для неї. Їм потрібна опіка, — додала Пат, і з її дошкульного погляду Страйк зрозумів, що його здібним до опіки вона не вважає. — Хлопець зовсім некривдний, — сказала вона так, ніби Страйк це заперечував. — Просто збіса наївний. Я про них подбаю, поки він не буде готовий побачитися з батьком.
104
Небезпеки чигають… особливо зважай на речі дрібні й незначущі.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— Це просто неймовірно люб’язно з боку Пат, — сказала Робін наступного дня, коли вони зі Страйком їхали в його «БМВ» на зустріч із сером Коліном у нього вдома, в Темз-Діттоні. — Знаєш, я б їй підвищила зарплатню.
— Так, добре, — зітхнув Страйк, опускаючи вікно, щоб покурити.
— Як відреагував сер Колін, коли ти сказав йому, що Вілл покинув ферму?
— Гм-м… коротко кажучи, це був шок, — відповів Страйк, який напередодні ввечері подзвонив клієнту і повідомив новину, — але тоді я пояснив, що Вілл не хоче його бачити, і це відчутно охолодило святковий настрій. Я не казав, що Вілл намірився сісти у в’язницю і що він чекає на прихід Утопленої пророчиці, коли розповість про все поліції. Подумав, що про таке краще поговорити особисто.
— Мабуть, це слушно, — погодилася Робін. — Слухай, поки не забула, — я попросила Мідж вийти на вечірнє стеження у Гемпстед-Гіті замість мене, якщо ти не проти. Маю справи ввечері.
— Без проблем, — відповів Страйк. Оскільки Робін не уточнила, які справи має, він вирішив, що йдеться Мерфі. Вечеря вдома чи щось гірше — може, вони будуть разом дивитися житло?
Робін, рада, що Страйк не розпитує її про вечірні плани, бо вони б йому точно не сподобалися, провадила:
— Також маю новину по справі, але оскільки Вілл вийшов звідти, це може бути вже неважливо.
— Кажи.
— Я замовила видані книжки Волтера Фернсбі, і одну з них доставили, поки я вчора була на роботі.
— І що, цікава?
— Не можу сказати, бо прочитала тільки присвяту: «Моїй Розі».
— А! — озвався Страйк.
— Я вже знала, що його доньку звати Розалінда, але не здогадалася, — сказала Робін. — А тоді згадала іще дещо. Коли нам усім сказали написати рідним і повідомити, що ми лишаємося на Чапмен-Фарм, то питали, хто з них буде проти. Волтер сказав, що це не сподобається його сину, але донька зрозуміє.
— Справді?
— Тож я пошукала в інтернеті Розалінду Фернсбі. Знайшла, що з 2010 по 2013 рік вона мешкала з батьком у Вест-Кландоні, але після цього жодних слідів… і свідоцтва про смерть немає, — додала вона. — Я перевірила.
— Вест-Кландон? Це де?
— Під Ґілфордом, — відповіла Робін. — Але будинок вже продали.
— Ти казала, що дзвонила її брату, і він кинув слухавку, так?
— Щойно я згадала його батька, так. Я пробувала дзвонити на стаціонарний телефон їхній матері, але вона не відповіла. Але тепер це не має значення, так? Сер Колін, мабуть, не платитиме за це.
— Справу ще не закрито. Він досі хоче знайти Лін. До речі, про це — ти отримала листа від Таші Майо?
— Так, отримала, — відповіла Робін. — Це фантастична новина.
Таша Майо не лише погодилася на тиждень лягти в клініку доктора Джова, а й виявила чималий ентузіазм, і — якщо тільки нічого не трапилася — вже повинна була поїхати до Боремвуда. У відповідь на її лист, адресований клініці, доктор Джов особисто подзвонив всього за пів години, по телефону вислухав довгу історію її уявних недуг, діагностував невідкладну потребу в лікуванні та призначив мінімум тиждень стаціонару.