«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— Це вже таки параноя, — сказала Робін.
Вона звернула на А309, що вела в бік Темз-Діттона, але червоний «воксґолл корса» поїхав далі А307 і зник з очей.
— Не певен, — відповів Страйк, розглядаючи фото «корси», які непомітно зробив у бічному дзеркалі. — Можливо, вони просто хотіли переконатися, що ми їдемо до Еденсорів.
— І ми це підтвердили, коли звернули, — стривожено погодилася Робін. — Може, вони думають, що Вілл та Цін оселилися в сера Коліна?
— Цілком може бути, — сказав Страйк. — Треба попередити його, щоб остерігався цієї машини.
Будинок, в якому сер Колін та леді Еденсор виростили трьох синів, стояв на березі Темзи край приміського села. Фасад був оздоблений без претензій, та коли сер Колін повів детективів у задню частину будинку, стало зрозуміло, що особняк великий. Анфілада просторих кімнат зі зручними меблями закінчилася сучасною кухнею-їдальнею зі скляними стінами, за якими збігав до ріки газон на пологому схилі.
У кухні мовчки чекали старші брати Вілла: чорнявий насуплений Джеймс стояв біля дорогої на вигляд кава-машини, а молодший і білявіший Ед сидів за великим столом, поставивши свою тростину до стіни поруч. Робін відчула в кімнаті напругу. Несхоже було, що брати сильно зраділи втечі Вілла з УГЦ, а ще вони не привіталися ні словом, ні жестом. Судячи зі скутої атмосфери, перед їхнім приїздом тут сталася сварка. Сер Колін сказав непереконливо бадьорим тоном:
— Джеймс та Ед захотіли приєднатися, щоб теж почути всі новини. Прошу, сідайте, — додав він, показуючи на стіл, за яким вже сидів Ед. — Кави?
— Не відмовимося, — відповів Страйк.
Приготувавши п’ять чашок кави, сер Колін приєднався до них за столом, але Джеймс так і лишився стояти.
— Отже, Вілл поки що оселився у вашої офісної менеджер-ки, — почав сер Колін.
— Так, у Пат, — відповів Страйк. — Я вважаю, що це вдала ідея. Він далеко від храму на Руперт-Корт.
— Я повинен дати їй грошей за харчування і помешкання, поки він… поки він там.
— Дуже люб’язно з вашого боку, — сказав Страйк. — Я їй перекажу.
— Може, я передам йому якісь його речі?
— Я б не радив, — відповів Страйк. — Як я вже казав по телефону, він погрожує втекти, якщо ми вам скажемо, що він на волі.
— Тоді, може, я б передав через вас додаткові кошти, щоб він купив собі одяг, але не знав, чиї це гроші? Не хочу, щоб він ходив у тому церковному костюмі.
— Добре, — сказав Страйк.
— Ви казали, що є інші новини, які ви хочете повідомити особисто.
— Так і є, — відповів Страйк і переповів Еденсорам всі подробиці вчорашньої розмови з Віллом. Коли Страйк закінчив, запала недовга тиша. Тоді заговорив Ед:
— Тобто у підсумку він хоче, щоб ви знайшли ту дівчину, Лін, а тоді планує здатися поліції?
— Саме так, — відповів Страйк.
— Але ви не знаєте, що такого він накоїв, що його мають арештувати?
— Можливо, йдеться тільки про сексуальні стосунки з неповнолітньою Лін, — сказала Робін.
— Я поговорив із адвокатами, — сказав сер Колін, — і вони вважають, що якщо Вілл переймається тільки через розбещення неповнолітньої — а наразі нам невідомо, щоб він скоїв щось іще — можна добитися імунітету від переслідування, якщо він готовий свідчити проти церкви, а Лін не висуне обвинувачень. Пом’якшувальні обставини, примус і так далі… Рентони вважають, що є висока ймовірність отримати імунітет.
— Все не так просто, — мовила Робін. — Як уже казав Кормо-ран, Вілл вважає, що Утоплена пророчиця по нього прийде, якщо він…
— Але ж він готовий говорити, так? — спитав Ед. — Коли знайдуть ту дівчину, Лін?
— Так, але лише тому, що…
— То наймемо йому психотерапевта і чітко пояснимо, що не треба сідати за ґрати, що можливий імунітет…
Робін, якій на першій зустрічі Ед сподобався, тепер образилася і розсердилася на його зверхній тон. Він ніби вирішив, що вона вигадує зайві труднощі у простому, на його погляд, питанні. Вона сама не планувала висувати проти Вілла обвинувачення за напад на неї, але спогад про те, як він наступав на неї у «кімнаті усамітнення» з пенісом у руці, був із тих спогадів про Чапмен-Фарм, від яких вона нескоро звільниться. Еденсори зараз не розуміли ані того, що Вілл пережив сам, ані того, що він заподіяв іншим; Робін співчувала Віллові, але найбільше її непокоїла доля Лін.
— Проблема у тому, — сказала вона, — що Вілл щиро хоче сісти за ґрати. Він звик до неволі і мучиться провиною. Якщо запропонувати йому психотерапію, він відмовиться.