Страйк кивнув.
— Тоді будьте дуже обережні, — серйозно сказала Прюденс. — Якщо ця людина схожа на мого клієнта, то вона перебуває у дуже вразливому стані, і грубий підхід може більше нашкодити, ніж допомогти. Вам треба розуміти, що в сектах людей перепрограмовують. Не можна очікувати, що вони різко стануть нормальними.
— Як це вдалося твоєму клієнту?
— Цю людина… пішла не з власної волі, — відповіла Прюденс, повагавшись.
— Тобто її вигнали?
— Не в цьому річ… Це сталося через стан здоров’я, — пояснила Прюденс, — але більше я нічого не можу додати. Досить сказати, що УГЦ не випускає людей, якщо з них ще може бути якийсь зиск. Робін, будь дуже обережна. Ти читала «Реформу мислення і психологію тоталізму» Робсрта Джея Ліфтона? Чи «Боротьбу з контролем свідомості в сектах» Стівна Гассана?
Робін похитала головою.
— Я тобі дам ці книжки, коли будете йти. Якщо ти знатимеш їхні методи, зможеш їм опиратися.
— Робін розумна, — заявив Страйк. — Вона на їхню бридню не купиться.
— Інтелект сам по собі не дає захисту від цього, — заперечила Прюденс. — Недоїдання, примусове співання мантр, жорсткий контроль над середовищем, а ще вони намацують вразливі місця психіки, то засипають тебе знаками любові, то принижують… від цього ніхто не застрахований, хоч яка розумна ця людина… Гаразд, — сказала Прюденс, підводячись, — час приміряти речі.
— Прюденс, це дуже люб’язно з твого боку, — мовила Робін, піднімаючись разом із терапевткою нагору.
— Та нічого, — знову заусміхалася Прюденс. — Я страшенно хотіла з тобою познайомитись, бо дуже видно, що ти — найважливіша людина в житті Корма.
Від цих слів Робін немов протяв удар струму.
— Він… він для мене теж дуже важливий.
Вони пройшли повз відчинені двері кімнати, де панував страшний безлад. Робін здогадалася, що кімната підлітка, ще до того, як звідти вискочила чорнява дівчинка в мініспідниці зі шкіряною курткою в одній руці і портфелем в іншій.
— Ого! — гукнула вона, побачивши Робін. — Круте волосся!
Не чекаючи на відповідь, вона пробігла повз них і помчала сходами. Прюденс гукнула їй услід:
— Напиши, коли треба буде тебе забрати!
— Напишу! — крикнула дівчинка, а тоді: — Па-па, новий дядечку!
Потім ляснули вхідні двері.
— Це Сильві, — пояснила Прюденс і завела Робін до великої спальні, обставленої з розкішною простотою, а тоді до гардеробної з дзеркалами і рядами вішаків. — Корм казав, тоді треба два-три комплекти?
— В ідеалі, — відповіла Робін. — Обіцяю, я буду дуже обережна.
— А, за це не переймайся, в мене забагато одягу… це моя слабкість, — додала Прюденс із винуватою усмішкою. — Сильві саме підросла настільки, щоб позичати речі, які я більше не ношу, тож я все лишаю замість віддавати на благодійність. Який у тебе розмір взуття?
— Шостий, — відповіла Робін, — але…
— Чудово. У мене теж шостий.
— …ти зовсім не повинна…
— Якщо ти маєш здаватися багатою, аксесуари теж грають значну роль, — заперечила Прюденс. — Насправді це так цікаво — допомагати людині замаскуватися! Корм про ваші заняття нічого не розповідає… в сенсі про ваші професійні заняття, — додала вона.
І вона почала діставати повсякденні сукні та різні топи і віддавати їх Робін, а та дивилася на етикетки брендів, які ніколи не змогла б собі дозволити: «Valentino», «Chanel», «Yves Saint Laurent».
— …а це тобі ну дуже личитиме, — сказала Прюденс за п’ять хвилин, додавши до вже чималої ноші Робін ще сукню від «Chloe». — Так, а тепер міряй і скажеш, чи підходить. Сюди ніхто не зайде, Деклана не буде ще мінімум годину.
Коли за Прюденс зачинилися двері, Робін скинула купу одягу на двоспальне ліжко і зняла светр і джинси, роззираючись. Все в кімнаті — від дубових мостин і широкого старовинного ліжка з червоного дерева до елегантної модернової люстри, довгих газових штор і телевізора з пласким екраном на стіні — все промовляло про добрий смак і великі гроші. Робін подумала, що Страйк міг би жити так само, якби проковтнув свою гордість і прийняв батькову щедрість — хоч, звісно, не було певності, що саме Джонні Рокбі купив цей будинок.
Унизу Прюденс приєдналася до Страйка, принісши дві книжки.
— Це для Робін, — сказала вона, поклавши їх на кавовий столик.
— Дяка, — сказав Страйк, а вона налила їм ще два келихи вина. — Слухай, можна в тебе дещо спитати?
— Питай, — відповіла Прюденс, сідаючи навпроти.
— Цей твій клієнт не був свідком надприродних явищ на Чапмен-Фарм?
— Корме, я не можу про це говорити.