Офіціант приніс Робін келих просекко, і вона зробила великий ковток.
— Я тут через те, що людина, яку нас найняли витягнути з УГЦ, вчора вийшла сама, але вона в жахливому стані і, можливо, у небезпеці. Мова не лише про самогубство, — додала вона, бо Прюденс почала щось відповідати. — Ми вважаємо, що принагідно церква відіграє активнішу роль у смерті таких людей.
— Що доводить, — із жаром прошепотіла Прюденс, — що ви не уявляєте, з чим маєте справу. Люди, які виходить з УГЦ, часто марять. Вони вважають, що церква чи Утоплена пророчиця переслідують їх і, можливо, хочуть убити, але все це просто параноїд…
— У понеділок до нашого офісу намагалася потрапити озброєна людина в масці. Є запис камери. Минулого року колишнього вірянина вбили пострілом у голову. Ми точно знаємо, що вони стежили за матір’ю двох дітей, яка повісилася після дзвінка з невідомого номера.
Удруге за день Робін побачила, який ефект така інформація справляє на людину, яка в своєму звичайному житті не стикається із загрозою фізичної розправи.
Офіціант поставив на стіл між двома жінками антипасто. Страшенно голодна Робін потягнулася по парму.
— Я не зроблю нічого, що поставило б під загрозу добробут моєї клієнтки, — тихо сказала Прюденс. — Тож якщо ти прийшла сюди по… не знаю… знайомство чи конфіденційні відомості про неї…
— Можливо, підсвідомо ти хочеш, щоб вона дала свідчення, — сказала Робін і побачила, як обличчя Прюденс заливає червона барва. — Саме тому ти так багато розповіла.
— А може, це ти підсвідомо вмовила Корма не зустрічатися зі мною, щоб самій…
— Щоб самій постати в його очах героїнею? Якщо ми перейшли до дешевих образ, то я можу сказати, що серед вторинних мотивів, які спонукали тебе розповісти нам про клієнтку з УГЦ, було бажання більше зблизитися з братом.
Не даючи Прюденс почати виголошувати, безсумнівно, дуже запальну промову, яка дозрівала за її карими очима, Робін продовжила:
— На Чапмен-Фарм є один хлопчик. Його звати Джейкоб. Прізвища не знаю — має бути Вейс чи Пірбрайт, але його народження ніхто не реєстрував…
І Робін розповіла про те, як протягом десяти годин наглядала за Джейкобом. Вона описала його судоми, утруднене дихання, атрофовані кінцівки, його зворушливу боротьбу за життя попри голод і занедбаність.
— Хтось повинен притягнути їх до відповідальності, — сказала Робін. — Хтось, кому повірять — і це має бути не одна людина. Я не можу це зробити сама, — мене компрометує завдання, з яким я туди потрапила. Але якщо двоє чи троє розумних людей виступлять разом і розкажуть про те, що там діється, що зробили з ними і свідками чого вони були, — тоді, я впевнена, інші теж заговорять, і це буде ніби снігова куля.
— Ти хочеш, щоб Флора підтвердила свідчення родича вашого клієнта?
— А він підтвердить її свідчення, — відповіла Робін. — Також є шанс, що ми матимемо ще двох свідків, якщо зможемо їх витягнути. Ці люди хочуть покинути церкву.
Прюденс зробила великий ковток червоного вина, але половина вилилася з кутика її вуст.
— Чорт!
Вона витерла пляму серветкою. Робін дивилася на неї без співчуття. Прюденс може дозволити собі і хімчистку, і нову сукню, якщо захоче.
— Послухай, — сказала Прюденс, відкладаючи серветку у винних плямах і знову стишуючи голос, — ти не розумієш: Флора у дуже неблагополучному стані.
— Можливо, свідчення їй допоможуть.
— Це неймовірно поверхневий коментар.
— Я кажу з власного досвіду, — відповіла Робін. — У мене розвинулися агорафобія і клінічна депресія, коли у дев’ятнадцять років мене зґвалтували, придушили й покинули, думаючи, що я мертва. Коли я дала свідчення, це був крок до зцілення. Я не кажу, що це було легко, і не стверджую, що допомогло тільки це, але це справді допомогло.
— Це жахливо, — сказала ошелешена Прюденс. — Вибач, я не знала…
— Я б воліла, щоб ти і не дізнавалася, — прямо відказала Робін. — Мені ця тема не приносить радості, плюс в контексті таких розмов люди часто думають, що я користуюся цим для власної вигоди.
— Я в жодному разі не…
— Я знаю, що ти такого не думаєш, але більшість людей не хоче слухати про такі речі, бо їм від цього ніяково, а дехто взагалі вважає, що говорити про це непристойно. Я просто намагаюся сказати, що дуже розумію Флору і її небажання назавжди визначатися за найгіршим, що було в її житті, — але насправді цей досвід уже її визначає. Відчуття сили і самооцінка повернулися до мене, коли ґвалтівника посадили. Я не кажу, що це було легко, — це був кошмар… це було дуже важко, іноді мені просто не хотілося жити, але воно допомогло, нехай не в процесі, а потім, коли я зрозуміла, що завдяки мені він вже нікому такого не заподіє.