— Що?!
— Сьогодні я тільки хотіла сказати тобі, — мовила Робін, — тільки хотіла попросити, щоб ти врахувала, скільки добра вона може зробити, якщо дасть свідчення. Ми впевнені, що вона може отримати імунітет від судового переслідування. Флора і родич нашого клієнта були молодими і вразливими, а я засвідчу, якими методами церква добивається мовчання та покори. Річ у тім, — провадила Робін, — що коли мене зґвалтували, я була розумною дівчинкою з пристойної сім’ї і з постійним хлопцем. Інші дві дівчини, які пережили його дії, були… інші. Це не повинно було мати значення, але мало. Одна з них повністю розгубилася на допиті. Іншу виставили такою розпусною, що вона буцімто сама погодилася на секс із ним, — і лише тому, що якось надягла пухнасті кайданки і мала секс із випадковим знайомим з нічного клубу. Флора освічена, багата. Ніхто не зможе виставити її шукачкою легких грошей.
— Робін, є інші способи її дискредитувати.
— Але якщо родич нашого клієнта дасть свідчення, вона матиме підтримку. Проблема у тому, що решта двоє свідків прожили у церкві майже все життя. Одній максимум шістнадцять. Їм буде важко зорієнтуватися у зовнішньому світі, якщо нам вдасться їх витягнути. Там немає ні годинників, ні календарів, немає за що зачепитися — і я вже уявляю, як юристи церкви розчавлять їх, якщо поруч не буде людей, яким легше повірять. Прюденс, прошу, подумай про це, — сказала Робін. — Флора здатна звільнити тисячі людей. Я б не просила, якби не була певна, що від цього залежить багато життів.
107
Сума дев’ять на початку означає: очікування на луці.
Сприяння знайдеш у слідуванні тривкому.
Огуди не буде.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Поки Робін була у Кенсінґтоні, Страйк повернувся до офісу на Денмарк-стріт і з’їв другу за останні два тижні китайську страву, цього разу взяту у самовиносі. Останні п’ять кілограмів, які йому лишалося скинути до цільової ваги, сходили дуже неохоче, і хоч він підозрював, що повернення до готових страв і пабної їжі якось пов’язане з цим фактом, опиратися спокусі курки в кисло-солодкому соусі та смаженого рису сьогодні було несила. Він вечеряв в офісі, а не в квартирі нагорі, бо хотів проглянути резюме двох детективів і, може, призначити інтерв’ю. Також Страйк хотів перебрати справу УГЦ, маючи перед очима дошку з фотографіями та нотатками, пов’язаними з церквою. Він сидів, їв і дивився на дошку, сподіваючись, що підсвідомість виконає один з отих стрибків, що все пояснюють, коли задзвонив мобільний.
— Привіт, — сказала Мідж. — Щойно дзвонила Таша. Вона заселилася в палату і їй вже зробили клізму з холодним зеленим чаєм.
Страйк поспіхом ковтнув курку в кисло-солодкому соусі, яку жував.
— Ісусе Христе, нащо було…
— Вона мусила, — так розпорядився доктор Джов. Каже, що не так воно і противно. Виявляється…
— Можна без подробиць? Я їм. Що вона каже про заклад, крім того, що там пхають трубки в сраку?
— Щось у дусі лігва лиходія з фільмів про Бонда, — відповіла Мідж. — Все чорне, димне скло… але як тобі таке — Таша думає, що вже знає, де тримають нашу дівчину.
— Уже? — перепитав Страйк, відсуваючи тарілку і підхоплюючи ручку.
— Так. Там є флігель із табличкою «Тільки для персоналу». Одна жінка, що там не вперше, здивувалася і сказала Таші, що пів року тому жила в тому флігелі, тобто він був для гостей. Таша вже бачила, як медсестра несла туди тацю з їжею. Це трохи дивно — хіба що у них там масажистка захворіла.
— Звучить цікаво, — сказав Страйк.
— Таша каже, що поки не хоче сильно пхати всюди носа, вона ж тільки заїхала. Завтра у неї цілий день розписаний під процедури, а ввечері вона спробує погуляти навколо флігеля і позазирати у вікна.
— Добре, але нагадай їй, щоб була дуже, дуже обережна. Якщо є хоч найменша небезпека, що її викриють, нехай одразу йде. Не можна, щоб…
— Ти все це вже розписав їй у листі на сорок із гаком сторінок, — нагадала Мідж. — Вона все знає.
— Краще б це і справді було так, бо якщо вона оступиться, — наслідки будуть не тільки за її рахунок.
Коли Мідж поклала слухавку, Страйк повернувся до свого самовиносу, тепер трохи роздратований, бо дуже незручно було покладатися на чужу людину за таких обставин. Доївши, він підвівся і визирнув на вулицю крізь зімкнуті жалюзі.
Внизу через вулицю стояв під аркою дверей високий, спортивної статури чорношкірий чоловік. Він мав короткі дреди і був у джинсах і стьобаній куртці, але найпримітнішою його рисою, яку Страйк помітив, коли вони трохи раніше розминулися на Денмарк-стріт, були світло-зелені очі.