Клацнувши телефоном кілька фото цього чоловіка, Страйк запнув жалюзі, прибрав коробки, вимив посуд та столове начиння, а тоді повернувся до столу читати резюме потенційних підрядників, що повтікали з контори Паттерсона. На резюме Дена Джарвіса Шах лишив власне резюме: «Працював із ним, він мудило».
Довіряючи думці Шаха, Страйк порвав резюме і кинув до смітника, а тоді взяв інше, підписане «Кім Кокран».
Телефон задзвонив удруге. Побачивши, що це Робін, він негайно взяв слухавку.
— Ти ж наче мала плани на вечір?
— Так, тому і дзвоню. Я щойно вечеряла з Прюденс. Із твоєю сестрою Прюденс, — додала Робін, коли Страйк ніяк не прокоментував почуте.
— Що вона хотіла? — підозріливо спитав Страйк. — Щось через тебе передати? Щоб я не чіпав Брюстер?
— Рівно навпаки. Повечеряти її запросила я — не щоб вас помирити, я в твоє особисте життя не лізу — а щоб поговорити з нею про Флору. Прюденс каже, що знає, що Флора приховує щось із побаченого на Чапмен-Фарм, і ця подія пов’язана з Утопленою пророчицею. Виявляється, вона іноді підходить до цієї теми на терапії, але щоразу відступає. І, власне, я…
Робін не могла зрозуміти, чи здається мовчання Страйка зловісним, бо вона крокувала до Кенсінґтон-Гай-стріт, затуливши одне вухо, щоб не заважав гуркіт машин.
— …я натиснула на Прюденс і попросила не заважати, якщо Флора звернеться до поліції чи погодиться дати свідчення проти церкви у суді. Я їм сказала, що можна добитися імунітету від судового переслідування. Сказала, що Флорі може бути корисно нарешті випустити це із себе. Також я спитала, чи готова Прюденс допомогти людині щойно з церкви, бо вона вже знає, що УГЦ робить з людьми. Мабуть, безпечніше, щоб Вілл не ходив до неї, бо раптом УГЦ його шукає, але вони можуть поговорити по відеозв’язку. Якщо він знатиме, що Прюденс твоя сестра і ніяк не пов’язана з його сім’єю, він, може, згодиться на розмову з нею. І якщо ми влаштуємо розмову Флорі та Віллу, це теж може мати терапевтичний ефект. Може, вони стануть сміливішими, як гадаєш?
Єдиною відповіддю Страйка було мовчання.
— Ти мене чуєш? — спитала Робін, підвищивши голос, бо повз неї саме торохтів двоповерховий автобус.
— А що сталося, — спитав Страйк, — з тим фактом, що я безсердечне зле мудило і повинен негайно облишити Брюстер, щоб вона собі далі малювала картиночки для «Пінтереста»?
— Сталося те, — відповіла Робін, — що я почула, як Вілл чекає, що по нього прийде Утоплена пророчиця. А ще я весь час думаю про Джейкоба. Ми просто зобов’язані знайти свідків, які дадуть свідчення проти церкви. Мабуть, я пристала на твою точку зору. Така це робота.
Вона майже дісталася метро. Коли Страйк не відповів, вона відійшла з дороги і стала під стінкою, тримаючи телефон біля вуха.
— Злишся, що я поговорила з Прюденс за твоєю спиною, так? Я просто вирішила, що буде легше, якщо в результаті вона зненавидить мене, а не тебе. Я їй чітко сказала, що роблю це з власної ініціативи. Вона знає, що ти не просив мене про це.
— Я не злюся, — відповів Страйк. — Якщо ти отримаєш результат, то чорт забирай, це буде перший проблиск за довгий час. Якщо Брюстер дасть свідчення про те, що сталося з Дейрдре Догерті, може, ми нарешті заженемо туди поліцію, навіть якщо Вілл так само буде готовий віддатися на поталу Утопленій пророчиці. Де ти?
— У Кенсінґтоні, — відповіла Робін, яка відчула величезне полегшення, коли Страйк сказав, що не злиться.
— Червоної «корси» поблизу не бачиш?
— Ні, — відповіла Робін. — Але раніше здалося, що за мною іде якесь бурмило…
— Що?
— Не хвилюйся, мені просто здалося. Я відійшла вбік, а він просто пройшов повз, ще щось буркотів собі під ніс.
Сердито насупившись, Страйк підвівся і знову визирнув на Денмарк-стріт. Зеленоокий досі був на місці й тепер говорив по телефону.
— Може, зрозумів, що ти його помітила. У нас тут внизу вже якийсь час тиняється якийсь тип із дредами… а, чекай, він саме йде, — додав Страйк, бо об’єкт його спостереження договорив і попростував у бік Чарінґ-Кросс-Роуд.
— Думаєш, він стежив за офісом?
— Саме так, але якщо мета була зробити це непомітно, то свою роботу він зробив хріново. Хоча, — додав Страйк, знову відпускаючи жалюзі, — метою цілком може бути показати нам, що за нами стежать. Налякати хочуть. Опиши мені свого бурмила.
— Лисуватий, за п’ятдесят… я чесно не думаю, що він за мною стежив, от правда. Я просто перенервувала. Але послухай: поки я пила каву з Прюденс, сталося дещо цікаве. Мені подзвонив Руфус Фернсбі, син Волтера. Той, що кинув слухавку, коли я намагалася з ним поговорити два дні тому.