— Ніхто не каже, що Ґрірсону не треба було відправляти копію, — з жаром казав він, — річ не в тім. Йдеться про встановлений алгоритм упертої…
Нижчий на зріст чоловік, побачивши Робін і шлях до втечі у ній, сказав:
— Вам чимось допомогти?
— …відмови виконувати усталену процедуру, що підвищує ризик непорозумінь, бо навіть я міг не помітити…
— Я шукаю Руфуса Фернсбі.
Як вона і боялася, вищий чоловік перервав свій монолог і сердито сказав:
— Я Фернсбі.
— Я Робін Еллакотт. Ми розмовляли…
— А тут ви що робите? Ви мали чекати в атріумі.
— На рецепції мені сказали йти сюди.
— Ясно, дарма, — мовив Руфус.
Високий, худорлявий, вбраний у лайкрову футболку і робочі штани, він був обвітрений і жилавий, як запеклий бігун чи велосипедист, а на обличчі мав вельми дивне, на погляд Робін, поєднання бороди-ширми з відсутністю вусів.
— Щасти вам, — пробурмотів до Робін нижчий чоловік, відходячи.
— Я збирався зустрітися з вами у кафетерії, — роздратовано заявив Руфус, ніби чекав, що Робін мусила це знати і взагалі-то вже замовити їжу. Він глянув на годинник. Робін вирішила, що він хоче побачити, що вона прийшла зарано, але оскільки вона була саме вчасно, Руфус сказав:
— Що ж, ходімо… ні, стоп! — вигукнув він, і Робін уклякнула на місці, не розуміючи, що цього разу зробила не так. Але виявилося, що Руфус просто забув, що має в руці папери. Відійшовши покласти їх на стіл, він повернувся до неї і покрокував із кімнати так швидко, що Робін мало не бігла, щоб встигати за ним.
— Будівля дуже красива, — сказала вона, намагаючись підлеститись. Руфус вирішив, що це зауваження не варте його уваги. Кафетерій на першому поверсі виявився значно люксовішим, ніж Робін бачила свого часу в офісах, де працювала тимчасовою секретаркою. Біля столів були чорні шкіряні дивани, під стелею — гладенькі світильники, на стінах — репродукції картин експресіоністів. Вони рушили до черги біля прилавку, і Робін зробила ще одну спробу сподобатися (хоч боялася, що і вона приречена на поразку):
— Здається, варто було вчитися на інженерку. Он які умови.
— Про що ви? — підозріливо спитав Руфус.
— Кафетерій дуже симпатичний, — пояснила Робін.
— А.
Руфус роззирнувся так, наче ніколи не замислювався про те, гарно тут чи ні.
— Ну, мабуть, так, — неохоче погодився він. У Робін склалося враження, що він волів би знайти якийсь недолік.
Відколи Руфус погодився на зустріч із нею, Робін знала, що до основного питання — чи не Розалінда Фернсбі та оголена дівчина в масці свині — слід підійти дуже тактовно. Вона не хотіла уявляти, як би реагували її власні брати, якби їм показали подібне фото з Робін. Познайомившись тепер із Руфусом, вона боялася, що коли він побачить фото з її телефону, станеться виверження вулкану. Тож вона вирішила почати з другого важливого питання: чи не може Волтер бути людиною, в якій Дзян упізнав того, хто вже раніше бував на фермі.
Купивши сендвічі, вони влаштувалися за столом у кутку.
— Що ж, я дуже вдячна, що ви погодилися зі мною зустрітися, Руфусе, — почала Робін.
— Я подзвонив лише тому, що бажаю знати, що відбувається, — суворо відказав Руфус. — Тиждень тому мені подзвонила жінка з поліції… принаймні вона так сказала. Вона питала контактні дані моєї сестри.
— І ви їх надали?
— У мене їх немає. Ми не розмовляємо вже багато років. Між нами немає нічого спільного.
Це він заявив із якоюсь войовничою гордістю.
— Потім вона сказала мені, що такі собі Робін Еллакотт і Корморан Страйк можуть вийти зі мною на контакт, бо шукають компромат на мою сім’ю. Я, звісно, почав розпитувати, але вона сказала, що не може ділитися подробицями, бо це частина розслідування. Вона лишила мені номер, за яким я маю подзвонити, якщо ви зі мною зв’яжетеся. Тож коли ви подзвонили… самі розумієте, — безапеляційним тоном повідомив Руфус. — Я подзвонив за наданим номером і спитав констебля поліції Кертіс. Чоловік, який прийняв дзвінок, засміявся. А тоді з’єднав з тією жінкою. Мені це здалося підозрілим. Я спитав номер її жетона та відділок. У відповідь — мовчанка. А тоді вона поклала трубку.
— Ця перевірка — розумний хід із вашого боку, — зауважила Робін.
— Ну звісно, я перевірив, — відповів Руфус із виглядом потішеного самолюбства. — Якщо інженер не перевіряє, то ризики значно більші, ніж кепський огляд у якомусь тупому науковому журналі.