— Я не шукатиму твого клієнта, — запевнив він. — Мені просто цікаво.
— Боюся, я вже й так забагато розповіла, — сказала Прюденс.
— Зрозумів, — сказав Страйк. — Без питань.
Потягнувшись уперед, він взяв «Боротьбу з контролем свідомості у сектах», перевернув і прочитав анотацію на звороті.
— Я тепер тривожуся за Робін на тій резиденції значно більше, ніж пів години тому, — зізнався він.
— Добре, — відповіла Прюденс. — Вибач, не в тому сенсі, що добре, що ти тривожишся, просто я думаю, що їй краще уявляти, на що вона йде.
— От на біса людям вступати в секти? — задумливо спитав Страйк. — Кому приємно, коли його життя настільки контролюють?
— Бо люди не розуміють, що справа закінчиться тотальним контролем, — пояснила Прюденс. — Це відбувається поступово, потроху; спершу вони отримують схвалення, підтвердження своєї цінності, відчуття мети… ти ж розумієш, що привабливого у пізнанні великої істини? В отриманні ключа до таємниць Всесвіту?
— Хіба для цього потрібно вступати у секту?
— Не потрібно, — усміхнулася Прюденс, — але вони дуже добре уміють переконувати людей в тому, що членство — це єдиний можливий шлях до раю на землі, не кажучи вже про небеса після смерті.
Єдиний типаж, яким УГЦ нічого не може зробити і якими, власне, не цікавиться, — це апатичні люди без зацікавлень. УГЦ шукає ідеалістів, з яких може зробити проповідників, хоча, підозрюю, простіших людей вони теж набирають, просто щоб було кому працювати на фермі… мій бідолашний клієнт дуже добре знає, що інші вважають жертв секти дурними і слабовольними, від чого вони переживають ще більше сорому. Але насправді ідеалізм і допитливий розум роблять людину значно вразливішою для таких ідеологій, як УГЦ… Ви залишитеся на вечерю? Буде паста, нічого фантастичного.
— Ти не мусиш нас ще й годувати, — сказав Страйк.
— Але хочу. Будь ласка, залишайтеся. Скоро повернеться Деклан. Робін, до речі, дуже приємна.
— Вона така, — відповів Страйк, глянувши на стелю.
Нагорі Робін обрала собі три комплекти одягу, хоч досі було ніяково від думки, що вона бере такі дорогі речі. Вона саме перевдягнулася у свої джинси і кофту, коли в двері постукала Прюденс.
— Заходь, — гукнула Робін.
— Обрала щось?
— Так. Візьму очі, якщо твоя ласка.
— Чудово, — відповіла Прюденс, зібравши решту речей, і понесла їх до гардеробної розвішувати. — Знаєш що? — кинула вона через плече. — Залиш те все собі, щоб менше клопоту.
— Прюденс, я так не можу, — мляво відповіла Робін. Вона чудово розуміла, що речі, які вона обрала, навіть уживані потягнуть на дві тисячі фунтів.
— А чому ні? Якби ти вибрала цю, — сказала Прюденс, показуючи сукню «Chloe», — я б попросила її назад, бо Деклан вважає, що вона мені личить, але чесно, ті, що ти взяла, мені не треба. У мене забагато речей, сама бачиш. Будь ласка, — додала вона, не даючи Робін розтулити рота, — це тоді вперше нам буде дозволено бодай щось подарувати Корму, хай навіть не йому особисто. А тепер — взуття!
— Навіть не знаю, що сказати, — мовила збентежена Робін. Вона стривожилася, що Страйк не зрадіє, якщо вона прийме такий подарунок. Ніби прочитавши її думки, Прюденс мовила:
— Знаю, Корм не потерпить подарунків від тата, але з цього Джонні Рокбі не купував нічогісінько, чесно. Я і сама непогано заробляю, а Деклан тим паче. Ходи, підберемо взуття, — покликала вона Робін до гардеробної. — Оця пара чудово пасуватиме до тієї сукні. Приміряй.
Робін взула човник від «Jimmy Choo», а тоді спитала:
— А у тебе з батьком близькі стосунки?
— Ем… — озвалася Прюденс, яка стояла на колінах і перебирала взуття, — я б сказала, що близькі настільки, наскільки це можливо з такою людиною. Він досить-таки молодявий. Кажуть, людина застрягає у тому віці, коли стала знаменитою. Тобто тато так і залишився парубійком років вісімнадцяти. Він хоче тільки отримувати задоволення, а з наслідками хай інші розбираються. Я його люблю, але це не батько у традиційному сенсі, бо йому ніколи не доводилося дбати навіть про себе, не те що про інших. Але я чудово розумію, чому Корм такий злий на нього. Важко уявити двох більш несхожих між собою людей. Приміряй оці, — сказала вона, даючи Робін пару чобітків. Робін натягнула їх, а Прюденс провадила:
— Тато відчуває перед Кормом щиру провину. Він знає, що повівся дуже погано. Пару років тому намагався примиритися з ним. Не знаю, що саме він…
— Рокбі запропонував йому гроші за зустріч, — прямо сказала Робін. Прюденс скривилася.
— Боже, я так і знала… Тато, мабуть, вважав це за прояв щедрості… який дурень! Звик все вирішувати грошима… Ні, ці затісні на вигляд.