Здавалося, що Руфус зовсім не вважає це прикрим, а навпаки, тішиться.
— Ви часом не пам’ятаєте дату, коли поїхали з ферми? — спитала Робін.
— Двадцять восьме липня.
— Звідки така точність? — здивувалася Робін.
Як вона й очікувала, Руфус зовсім не образився, а тільки зрадів нагоді ще раз продемонструвати свої дедуктивні здібності.
— Бо наступного ранку втопилася дитина з ферми. Ми потім прочитали в газетах.
— Як саме ви покинули ферму? — спитала Робін.
— У батьковій машині. Він випросив назад ключі, сказав, що хоче перевірити, чи не здох акумулятор.
— Коли ви покидали ферму, ви не помітили нічого незвичайного?
— Наприклад?
— Може, хтось не спав, коли мав спати? Чи, — додала вона, подумавши про Джордана Рейні, — хтось спав глибше, ніж мав би?
— Не уявляю, звідки б я знав про таке, — відповів Руфус. — Ні, ми не бачили нічого незвичайного.
— Ви чи ваша сестра потім ще поверталися на Чапмен-Фарм?
— Я — точно ні. І наскільки мені відомо, Розі теж ні.
— Але ваш батько повертався на Чапмен-Фарм у 2007 році, так?
— Вірно, — відповів Руфус таким тоном, ніби Робін нарешті проявила такий-сякий інтелект, назвавши згаданий кілька хвилин тому факт. — Він змінив університет, але знову лаявся з колегами і почувався зневаженим, тож знову звільнився і повернувся до УГЦ.
Робін швидко підрахувала в голові роки і вирішила, що під час другої появи Волтера на Чапмен-Фарм Дзян був уже підлітком, а отже, достатньо дорослим, щоб його запам’ятати.
— А чому він так швидко покинув церкву вдруге?
— Розі захворіла на менінгіт.
— О, як прикро, — сказала Робін.
— Та вона не померла, — відповів Руфус, — але матері знову довелося його шукати, щоб повідомити про це.
— Це все дуже корисна інформація, — сказала Робін.
— Не розумію, з якого дива, — відповів Руфус. — Як на мене, в тому місці мала побувати і потім вийти вже купа людей. Не думаю, що наша історія якась унікальна.
Вирішивши не сперечатися, Робін спитала:
— А ви не знаєте хоч приблизно, де Розі тепер? Хоч у якому місці? Чи не змінила вона прізвище після заміжжя?
— Заміж вона не вийшла, — відповів Руфус, — але тепер її звати Бгакта Даша.
— Даруйте, як?
— Вона тепер індуїстка. Може, вже навіть в Індії, — знову пирхнув Руфус. — Вона вся у батька: поведена на своїх дурницях. Бікрам-йога, пахощі.
— А ваша мати не може знати, де вона? — спитала Робін.
— Може, — відповів Руфус, — але вона нині в Канаді, поїхала до сестри.
— А, — сказала Робін. Тепер стало зрозуміло, чому місіс Фернсбі не відповідала на дзвінки.
— Що є, — сказав Руфус, глянувши на годинник. — Це, власне, все, що я міг вам повідомити, і в мене ще повно роботи…
— Останнє питання, якщо ваша ласка, — мовила Робін, і в неї знову закалатало серце, коли вона дістала з сумки телефон. — Ви не пригадуєте, щоб у когось на фермі був фотоапарат, полароїд?
— Ні. Там не можна було користуватися такими речами. На щастя, я лишив свій нінтендо у батька в машині, — із вдоволеним усміхом повідомив Руфус. — Розі свій намагалася пронести туди, і його конфіскували. Мабуть, там десь і валяється.
— Це питання може прозвучати дивно, — почала Робін, — але чи Розі колись карали на фермі?
— Карали? Не знаю про таке, — відповів Руфус.
— І вона справді засмутилася, що має покинути ферму? Не зраділа?
— Засмутилася, я ж вам уже сказав.
— І… це навіть дивніше питання, я знаю… вона колись згадувала, що надягала маску свині?
— Маску свині? — повторив Руфус, суплячись. — Ні.
— Я б хотіла показати вам фотографію, — сказала Робін і негайно подумала, що це неправда. — Вона… може стривожити, особливо родича, але я хотіла б спитати, чи не впізнаєте ви Розі у чорнявій дівчині.
Вона відкрила одне фото з серії у масках свиней, де чорнява дівчина сиділа сама, гола і з широко розведеними ногами, і підсунула телефон до Руфуса.
Його реакція була миттєвою.
— Що?.. Ви… це огидно! — сказав він так голосно, що на них почали обертатися. — Це точно не моя сестра!
— Містере Фернсбі, я…
— Я на вас адвокатів нацькую! — загуркотів він, підхоплюючись на ноги. — Адвокатів!