— Ти впевнена, що мене цікавить інформація?
— А який сенс із ним говорити, якщо інформація тебе не цікавить?
— Чи спадало тобі на думку, — сказав Страйк, — що я дуже не хотів відпускати тебе саму на зустріч з Руфусом Фернсбі, бо боявся, що з тобою щось станеться? Ти розумієш, як легко буде виставити твою смерть самогубством? «Стрибнула з мосту… чи кинулася під машину, чи повісилася, чи перерізала вени… не знесла обвинувачення в знущанні над дитиною». Ти не відіб’єшся від типа, який вчора стояв у нас під офісом, якщо він надумає затягнути тебе в машину. Я відпустив тебе до Фернсбі, бо він працює в центрі Лондона, де тільки ненормальний наважиться на викрадення, але це не значить, що я це не вважав ризикованим… і в подальшому я хочу, щоб ти користувалися таксі замість громадського транспорту, і взагалі не виходила на завдання сама.
— Страйку…
— Обери щось одне, чорт забирай! Ти не можеш казати мені, що то жахливі небезпечні люди, а сама гарцювати по Лондону…
— Знаєш що, — дуже сердито відказала Робін, — я була б дуже, ну дуже вдячна, якби під час такого роду розмов ти не називав мої переміщення «гарцюванням».
— Гаразд, ти не гарцюєш, — роздратувався Страйка. — Бляха-муха, що тут такого складного? Ми маємо справу з кодлом, яке вважаємо здатним на убивство, і наразі двоє найнебезпечніших для них людей — це ти і Розі Фернсбі, і якщо з тобою чи з нею щось станеться, я буду винен.
— Про що ти говориш? Де тут твоя провина?
— Це я відправив тебе на Чапмен-Фарм.
— Ще раз, — зовсім розлютилася Робін, — нікуди ти мене не відправляв. Я тобі не довбана бандероль, я хотіла це завдання, я сама на нього попросилася, а ще пригадую, що мене туди завіз мікроавтобус, а не ти заніс.
— Гаразд, домовилися: якщо тебе знайдуть мертвою десь у канаві, я не винен. Дякую, дуже дякую. На жаль, із Розі, чи то пак із Бгактою, чи як там вона, бляха, себе нині називає, ситуація інша.
— Та якого біса це буде твоя провина?
— Бо це я все запоров, хіба ні? Ввімкни голову! Чому церкву так цікавить місце перебування дівчини, яка провела на Чапмен-Фарм всього десять днів двадцять один рік тому?
— Через полароїди.
— Так, але звідки церква знає, що ті полароїди в нас? А звідти, — провадив Страйк, відповідаючи на власне питання, — що я показав їй не тій, бляха, людині, і людина донесла на мене. Я сильно підозрюю, що та людина — Джордан Рейні. Він розповів про все тій жінці, що дзвонила йому після нашої розмови, назвавшись його дружиною.
З реакції Рейні було видно, що він точно знає, хто ховався за масками свиней. Мені наразі нецікаво, чи був він присутній, коли робилися ті фото. Суть у тому, що людина на тому кінці дроту дізналася, що я маю докази, які можуть потопити церкву в цунамі бруду. Маски свиней? Підлітки содомізують одне одного? Це гарантована передовиця в кожному таблоїді, плюс на світло витягнуть всю давню історію Ейлмертонської комуни. Церква точно бажає заткати рота всім, хто фігурує на фото, бо якщо хоч одне дасть свідчення, церкві настане повний піхвець. Це я підставив Розі Фернсбі під удар, і саме тому я хочу зустрітися з Джонатаном Вейсом.
110
Сума дев’ять на п’ятому місці означає:
Летючий дракон в небесах.
Сприятливою є зустріч з великою людиною.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Вирушаючи до «Олімпії» під вечір п’ятниці, Страйк знав, що Універсальна гуманітарна вийшла на міжнародний рівень і налічує десятки тисяч членів. Також, подивившись кілька відео з Джонатаном Вейсом, він пересвідчився, що той має невідпорну харизму. І все ж Страйк був шокований кількістю людей, що прямували до вікторіанського фасаду виставкового центру. У натовпі були присутні представники всіх поколінь і навіть сім’ї з дітьми.
Близько п’ятої частини людей були одягнені в ясно-сині костюми УГЦ. Ці члени церкви загалом справляли враження пристойних людей, хоч і здавалися помітно худішими за тих, хто носив мирську одіж. Ні прикрас, ні фарбованого волосся, ні видимих татуювань — і сімейних груп серед публіки в синьому теж не було. Якщо вони взагалі збивалися в якісь групи, то здебільшого за віком, а ближче до входу Страйк опинився у хвості компанії молодих людей, які захоплено перемовлялися німецькою. Страйк, який в часи своєї армійської кар’єри квартирувався у Німеччині, знав цю мову на достатньому рівні, щоб зрозуміти, що ніхто з цієї групи раніше не бачив Тата Джея особисто.
Близько двох десятків молодиків у костюмах УГЦ, відібрані, очевидно, за габарити, фізичну силу або і те, й інше разом, стояли під дверима, а їхні погляди весь час бігали по натовпу. Пам’ятаючи, що працівника Паттерсона завернули на вході до храму на Руперт-Корт, щойно побачили, Страйк вирішив, що вони виглядають знаних баламутів. Тож він випрямив спину, відірвався від групи німців і навмисно зазирнув у криві очі невисокого міцного чолов’яги зі скуйовдженим волоссям, який нагадував Дзяна Вейса, яким його описала Робін. Натовп поніс його далі, тож часу побачити реакцію Страйк не мав.