Робін повернулася до приймальні, відчинила шафку з документами і дістала папку зі справою УГЦ. Повернувшись за партнерський стіл, вона пробігла очима нотатки, які зробила під час інтерв’ю з Руфусом, а тоді ще раз звірилася із роздруківками про місця, де мешкали чи мешкають члени сім’ї Фернсбі. Мати Розі жила в Річмонді, Руфус із дружиною — в Енфілді.
Попри те, що було ретельно вивчено всі наявні архіви, Робін не побачила жодних свідчень про те, що Розі володіла нерухомістю в Британії під будь-яким зі своїх відомих імен. Вона ніколи не виходила заміж, не мала дітей. Нині її вік наближався до сорока років. «Вона тепер індуїстка. Може, вже навіть в Індії. Поведена на своїх дурницях. Бікрам-йога, пахощі».
У голові Робін формувався поки непевний образ жінки, яка вважає себе вільною птахою і, можливо, пережила фінансовий чи емоційний крах (хіба доросла людина у скрутній ситуації поїде жити до батька, як це зробила Розі перед зміною імені, якщо в неї є хоч якась альтернатива?). Можливо, Розі тепер і справді мешкає в Індії, як припустив її брат? Чи вона з тих хаотичних створінь, які не лишають по собі сліду в архівах, мігруючи між чужими канапами та сквотами, як це робила свого часу Леда Страйк?
Дзвінок мобільного змусив Робін підскочити.
— Алло?
— Привіт, — почувся голос Прюденс. — Як справи?
— Нормально, — відповіла Робін. — А в тебе?
— Непогано… власне, я… гм… сьогодні в мене була сесія з Флорою.
— О, — промовила Робін, внутрішньо згрупувавшись.
— Я розповіла їй… мусила розповісти… хто була людина, яка розпитувала її про малюнки на «Пінтересті». Я вибачилася і сказала, що то я винна, що Корм її вичислив, хоч і не називала її імені.
— Зрозуміло, — сказала Робін.
— Власне… ми говорили про ваше розслідування, і я сказала їй, що з Чапмен-Фарм вирвалася ще одна людина, і що це ти їй допомогла це зробити… коротше кажучи… вона б хотіла зустрітися з тією людиною.
— Серйозно? — спитала Робін, яка щойно зрозуміла, що була затамувала подих.
— Поки цього не сталося, вона ні на що підписується, чуєш? Але якщо ви з Кормораном не проти, вона каже, що готова зустрітися з цією людиною, що покинула УГЦ, у моїй присутності… і не проти, якщо з тією людиною теж хтось буде для підтримки.
— Просто фантастика, — сказала Робін. — Це чудова новина, Прюденс, дякую тобі. Ми поговоримо з сином нашого клієнта і спитаємо, чи не проти він зустрітися з Флорою. Я впевнена, що йому це буде корисно.
Коли Прюденс поклала слухавку, Робін звірилася з графіком і написала повідомлення Пат.
Пат, вибачте, що турбую в неробочий час, але ви не проти, якщо завтра о десятій ми зі Страйком зайдемо до вас поговорити з Віллом?
За п’ять хвилин Пат за своїм незмінним звичаєм передзвонила Робін замість писати SMS у відповідь.
— Хочете заїхати з ним поговорити? — звичним баритоном спитала вона. — Так, приїздіть.
— Як він?
— Досі іноді співає мантри. Я кажу: «Припини це і краще допоможи мені вимити посуд», — і він допомагає. Я йому дістала одяг. Він якось підбадьорився, коли скинув той костюм. Просто в цей момент грає в шахи з Деннісом. Я щойно вклала Цін спати. Така цокотуха, хто б подумав. Я їй читала «Голодну гусінь», то вона п’ять разів підряд просила перечитати.
— Пат, ми просто не знаємо, як вам дякувати.
— Та нема за що. Видно, що з доброї сім’ї. Буде гарний хлопчик, щойно з нього вийде вся їхня дур.
— Він говорив про Утоплену пророчицю? — спитала Робін.
— Так, вчора ввечері, — без емоцій відповіла Пат. — Денніс йому каже: «Ти ж розумний хлоп, невже віриш у привидів?» А Вілл на те, що й Денніс би повірив, якби бачив те, що бачив Вілл. Каже, бачив, як люди левітують. Денніс спитав: «І що, високо?» Вілл сказав, що на кількадесят сантиметрів над землею. То Денніс йому показав, як робиться цей фокус. Дурко незграбне, мало на запалені конфорки не впав.
— Звідки Денніс знає, як левітувати? — на мить забулася Робін.
— Замолоду один друг показував такі фокуси, щоб дівчатам подобатись, — лаконічно пояснила Пат. — Ніде правди діти, дівчата бувають страх які дурні. Нащо комусь чоловік, який може піднятися в повітря на десять сантиметрів?