— Корморане, ми не стежимо за тобою, — усміхнувся Вейс. — Якщо ці речі і справді мають місце, мабуть, ти зіпсував стосунки з людиною, яка дивиться на твою діяльність значно менш поблажливо, ніж ми. Ми, натомість, за прикладом Будди…
— А кулю в лоба Кевіну Пірбрайту теж пустили в дусі спокою замість гніву, так?
— Боюся, що не знаю, що переживав Кевін, коли застрелився.
— Тобі хоч трохи цікаво, хто убив твого брата? — спитав Страйк, звертаючись до Бекки.
— Містере Страйку, ви, мабуть, не усвідомлюєте, що в Кевіна була нечиста совість, — м’яко відповіла Бекка. — Я пробачила йому те, що він мені заподіяв, але він, вочевидь, собі не пробачив.
— Як ти обираєш людей, які дзвонять по телефону? — спитав Страйк, знову звертаючись до Вейса. — Звісно, щоб прикинутися дружиною Рейні і переконати адміністрацію дати йому слухавку, потрібна була жінка, але хто говорив, коли він її підняв? Ти?
— Я буквально не уявляю собі, про що ти говориш, Корморане, — сказав Вейс.
— Джордан Рейні. Той, що проспав, коли мав розвозити овочі, і в фургоні зручненько з’явилося місце для Дайю. — Краєм ока Страйк побачив, як із обличчя Бекки зійшла усмішка. — Нині у в’язниці. Після розмови зі мною хтось йому подзвонив, що, судячи з усього, спровокувало спробу самогубства.
— Це все звучить дуже сумно і печально, а ще вельми дивно, — сказав Вейс, — але запевняю вас, що нічого не знаю про жодні дзвінки у жодні тюрми.
— Ви, звісно, пам’ятаєте Шері Ґіттінз?
— Боюся, що не забуду її ніколи, — тихо відповів Вейс.
— Чому ви так ретельно стежили за нею, коли вона покинула церкву?
— Ми нічого такого не робили.
Страйк знову розвернувся до Бекки і був задоволений раптовим панічним виразом на її обличчі.
— Наприклад, міс Пірбрайт відомо, що Шері народила двох доньок. Про це вона сказала поліції. Чомусь повідомила цю інформацію з власної ініціативи. Відхилилася від сценарію і почала розповідати, чому на позір диявольське може виявитися насправді божественним.
Деякі жінки можуть красиво зашарітися, але Бекка однією з них не була. Вона залилася сизуватим багрянцем. Запала коротка пауза, і Нолі Сеймур та Джо Джексон водночас повернули голови у бік Бекки.
— Скільки важливих релігійних постатей повісилося, на ваш підрахунок? — спитав Страйк. — Мені на думку спадає тільки Юда.
— Шері не повісилася, — промовила Бекка. Вона швидко глянула на Вейса, коли вимовляла ці слова.
— Це сказано у метафізичному сенсі? — поцікавився Страйк. — Точно як Дайю не втопилася, а розчинилася у чистому дусі?
— Тату Джею, — раптом втрутився Джексон, відліпившись від стіни, на яку спирався, — я не зовсім розумію, а який сенс…
— Дякую, Джо, — тихо сказав Вейс, і Джексон негайно знітився.
— Оце мені до вподоби, — схвалив Страйк. — Дисципліна наче в армії. Шкода, що рядові бійці не всі її засвоїли.
Двері за спиною Страйка прочинилися. Він озирнувся. До кімнати ввійшов Тайо — з немитою головою, пацючим обличчям і в синьому костюмі, який натягнувся на череві. Побачивши Страйка, він спинився як укопаний.
— Корморан тут на моє запрошення, Тайо, — усміхнувся Вейс. — Приєднуйся до нас.
— Як голова? — спитав Страйк, коли Тайо став поряд із Джексоном. — Шви накладали?
— Ми вели мову про Шері, — сказав Вейс, знову звертаючись до Страйка. — Власне… я розумію, що це може бути непросто для твого сприйняття… Бекка сказала все абсолютно правильно: Шері зіграла божественну роль, — а це роль завжди важка, — у вознесінні Дайю і її перетворенні на Пророчицю. Якщо вона і справді повісилася, це теж, можливо, було приреченням.
— І що, повісите у храмі ще одну солом’яну фігуру, що пручатиметься, мов жива, на її честь?
— Бачу, ти з тих, хто пишається зневагою до обрядів, таїнств та релігійних практик, — знову усміхнувся Вейс. — Корморане, я молитимуся за тебе. Кажу це з усією щирістю.
— Розкажу про одну книжку, яку прочитав, — вона якраз у твоєму дусі, — сказав Страйк. — Потрапила мені до рук у християнській місії в Найробі, де я був ночував. Я тоді ще служив в армії. Я випив забагато кави, у кімнаті знайшлося всього дві книжки, година була пізня, я сумнівався, що подужаю Біблію, тож вирішив почитати «Хто зрушив камінь?» Френка Морісона. Читав?
— Чув, — відповів Вейс, відкинувшись у кріслі й так само усміхаючись. — Ми визнаємо Ісуса Христа важливим посланцем Благословенного Божества, хоча, звісно, він не єдиний.