— А, — озвався Страйк, згадавши полароїди. — Так. Пережили, твоя правда… і тим не менш Розі не хотіла йти, якщо вірити її брату.
— Юні дівчата іноді поводяться дивно, — тихо відповіла Робін. — Вони раціоналізують події… переконують себе, що насправді все не так погано… Не забувай, вона була по вуха закохана в Джонатана Вейса. Може, вона навіть із власної волі пішла до того сараю, не знаючи, що станеться. А якщо потім Вейс наспівав їй, що вона чудова, смілива, вільна духом… що вона щось про себе довела… Звісно, це все тільки здогади, поки ми її не знайдемо, і це друге, про що я хочу тобі сказати. Можливо — але це тільки невеликий шанс, не поспішай радіти — можливо, я її знайшла.
— Жартуєш?
— Мені під ранок дещо спало на думку. А потім іще дещо, але все по порядку. По реєстрах нерухомості був повний нуль, але тоді я згадала про сайти знайомств. Довелося зареєструватися на півдесятку. І ось на «mingleguru.co.uk»…
— Ґуру? Це для британців індійського походження чи що?
— Саме так… і там знайшлася Бгакта Даша, жінка тридцяти шістьох років — тобто ровесниця Розі — і на вигляд ну зовсім не з Південної Азії, на відміну від решти публіки на тому сайті.
Страйк зупинився на червоний сигнал світлофора, і Робін показала йому фото профілю.
— Та дідько лисий, — сказав Страйк.
Жінка на фотографії була гарненька, круглолиця, з ямочками на щоках. Її чоло було прикрашене бінді, а шкіра здавалася дуже помаранчевою. Ввімкнулося зелене світло, Страйк зрушив машину з місця і зауважив:
— Про це варто було б доповісти у Бюро стандартів реклами.
— Вона практикуюча індуїстка, — відповіла Робін, переглянувши опис профілю Бгакти, — любить Індію, багато подорожувала цією країною, шукає когось, хто поділяє її погляди та віру, пише, де саме в Лондоні її шукати. І я подумала, що…
— Дев, — сказав Страйк.
— Саме так, якщо тільки йому ще не набридла роль красунчика, якого ми відправляємо підлещуватися до жінок.
— Не найгірша проблема в житті, — мовив Страйк. — Мені починає здаватися, що тобі варто частіше спати на канапі. Ти від цього в ударі.
— Ти ще не чув, що за друге «дещо» спало мені на думку. Я намагалася заснути і думала про Шері, а тоді мене осяяло: Айзек Міллз!
— Хто?
— Айзек Міллз. Її бойфренд після втечі з Чапмен-Фарм. Той, що пограбував аптеку.
— А, нарколига без зубів.
— Я подумала: а раптом вона розповідала Айзеку, що трапилося на Чапмен-Фарм? — провадила Робін. — Раптом довірилася йому? Тоді минуло зовсім небагато часу з тих подій.
— Це, — визнав Страйк, — дуже логічний хід думок, і я тепер злюся, що сам не додумався.
— То як гадаєш, варто його пошукати? — спитала Робін, тішачись, що хоч цю її теорію він не розкритикував.
— Ще б пак. Я тільки сподіваюся, що він живий. Він не схожий на хлопця, який дихає свіжим повітрям і споживає вітаміни… чорт, я тобі ще дещо забув сказати про вчора.
— Що саме?
— Я, може, помиляюся, — відповів Страйк, — але готовий заприсягтися, що на зібранні Вейса бачив у залі Філіппу Делоней. Тітку Дайю… сестру Украденого пророка.
— А вона там якого біса забула?
— Гарне питання. І ще раз — я, можливо, помилився. Фігуристі білявки в перлах мені всі на одне обличчя. Як тільки їхні чоловіки їх розрізняють?
— За феромонами? — припустила Робін.
— Може. Чи якийсь спеціальний крик. Як у пінгвінів.
Робін засміялася.
114
Зіпсоване хибою однієї людини можна виправити працею іншої.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Пізніше Страйк і Робін зізналися одне одному, що у першу годину розмови з Віллом у будинку Пат в Кілбурні кожен потай гадав, що справа приречена. Вілл невмолимо відмовлявся зустрічатися з Флорою Брюстер і наполягав, що імунітет від судового переслідування йому не треба, він заслуговує на в’язницю. Він тільки хотів, щоб знайшли Лін, і щоб вона дбала про Цін, коли він здасться поліції.
Щоб розмова перебігала в спокої, Пат узяла доньку Вілла з собою на закупи. Кімната, де вони сиділи, була маленька, охайна, із сильним застарілим запахом цигарок «Superkings» та силою-силенною сімейних фотографій, а ще Пат мала несподівану слабкість до кришталевих статуеток тварин. Вілл був у новому зеленому светрі, який хоч і теліпався на його все ще дуже худих грудях, але пасував йому значно більше, ніж засмальцьований однострій УГЦ. Колір обличчя в нього став значно кращим, синці під очима зникли, і минула ціла година, а він жодного разу не згадав про Утоплену пророчицю.