Утім, коли Страйк, якому вже уривався терпець, натиснув на Вілла і спитав, чому він не хоче поговорити бодай з однією колишньою вірянкою, щоб об’єднатися і звільнити з церкви якомога більше людей, Вілл відповів:
— Ви не зможете звільнити всіх. Вона не відпустить. Хіба декого, таких, як я — нездар…
— Вона — це хто? — поцікавився Страйк.
— Ви самі знаєте, — буркнув Вілл.
Вони почули, як прочинилися вхідні двері. Страйк і Робін вирішили, що це повернулися Пат і Цін, але натомість ввійшов пухкий білявий чоловік в окулярах років сімдесятьох на вигляд. На ньому була смугаста кофта футбольного клубу «Квінз Парк Рейн-джерс» та брунатні штани на кшталт тих, які Страйк звик бачити на Теді, а під пахвою він тримав «Дейлі мейл».
— А! Це ви, детективи.
— Це ми, — відповів Страйк і підвівся, щоб потиснути йому руку.
— Денніс Чонсі. Є охочі до чаю? Я собі заварюватиму, тож мені неважко і вам зробити.
Денніс зник у кухні, а Робін відзначила, що він трохи кульгає — мабуть, після того, як упав, демонструючи фокус із левітацією.
— Послухай, Вілле…
— Якщо я поговорю з Флорою до поліції, я до поліції просто не дістануся, — відповів Вілл, — бо вона прийде по мене, перш ніж я…
— Хто по тебе прийде? — Денніс, як виявилося, мав гострий слух. Він з’явився у дверях вітальні, жуючи шоколадну бурбонку. — Утоплена пророчиця, чи хто?
Вілл знітився.
— Тобі показували фокуси, — цілком доброзичливо нагадав Денніс. — І більше нічого. Просто фокуси. Тебе вони, звісно, вразили, але то всього лише фокуси.
Він знову вийшов. Страйк більше нічого не встиг сказати, бо знову відчинилися вхідні двері. Скоро потому до вітальні зайшла Пат.
— Загуляла її, аж заснула, — повідомила вона гарчанням, яке правило їй за шепіт. — В коридорі лишила.
Вона скинула жакет, витягнула пачку «Superkings» із його кишені, закурила, сіла в крісло і спитала:
— То що у вас тут?
Поки Робін розповідала, що Флора Брюстер хоче зустрітися з Віллом, повернувся Денніс зі щойно наповненим чайником.
— Ідея на позір гарна, — заявила Пат, уважно глянувши на Вілла, і всмак затягнулася сигаретою. — Якщо хочеш, щоб поліція тебе сприйняла серйозно, — провадила вона, випускаючи дим, який на мить затулив її обличчя сизою хмарою, — тобі потрібна підтримка.
— Отож, — кивнув Страйк. — Дякую вам, Пат.
— Містере Чонсі, сідайте, — сказала Робін, підводячись, бо в кімнаті не лишилося вільних стільців.
— Сиди-сиди, серденько, я до голубів піду, — відповів Денніс. Він налив собі кухлик чаю, вкинув три грудки цукру і вийшов.
— Спортивні голуби в нього, — пояснила Пат. — Тримає на задньому подвір’ї. Не згадуйте при ньому Ферґюса Маклеода, бо я вже місяць про нього слухаю з ранку до ночі.
— Хто такий Ферґюс Маклеод? — спитала Робін.
— Він змахлював, — раптом втрутився Вілл. — Використав мікрочіп. А птах навіть з його горища не вилітав. Денніс мені все про це розповів.
— Стало значно легше, коли він знайшов собі свіжі вуха, — закотила очі Пат.
У Страйка задзвонив мобільний: Мідж.
— Даруйте, — сказав він.
Щоб не розбудити Цін, яка міцно спала у візочку в коридорі, він вийшов через кухню до маленького заднього садка. Половину простору займали голуби, і крізь вікно вольєру було видно Денніса, який чистив клітки.
— Мідж?
— Лін у клініці, — збуджено повідомила Мідж. — Таша щойно дзвонила. Джова вчора ввечері не було, і вона пішла розвідувати, що в тому флігелі. Двері замкнені, жалюзі вічно опущені, але вона спробувала зазирнути в шпарину — і що, худа білява дівчина підняла жалюзі й глянула просто на неї. Таша каже, що вони буквально зіткнулися ніс до носа. Вона мало не сіла. Тоді, за словами Таші, дівчина побачила, що вона не з персоналу і з-за вікна промовила «допоможіть». Таша знаками порадила їй підняти вікно, але рама забита. Тоді Таша почула чиїсь кроки, але жестами пообіцяла Лін повернутися.
— Чудово, — відповів Страйк, чия голова швидко метикувала, поки очі спостерігали за Деннісом, який тримав у руці голуба і розмовляв із ним. — Добре, слухай: я хочу, щоб ти поїхала до Боремвуду. Заселися там в якийсь хостел чи що. Якщо сьогодні Таші вдасться підібратися до вікна Лін, хай покаже їй таку записку: «Вілл на волі, Цін із ним, вони в безпеці».
— Зроблю, — відповіла Мідж дуже потішеним тоном. — А може, я ще…
— Наразі просто лишайся неподалік від клініки на випадок, якщо вони спробують вночі перевезти Лін кудись. До спроб порятунку не вдавайся, а Таші скажи уникати зайвого ризику, добре?