— Ох, чорт, — озвався Страйк, відмикаючи машину вільною рукою.
— Направили на МРТ. Найближчий вільний час у п’ятницю.
— Зрозумів, — сказав Страйк, сідаючи на пасажирське місце. За кермо сіла Робін. — Якщо хочеш, я його звожу туди. А то все на тобі.
— Дякую, Ломако, — відповіла Люсі. — Я це ціную.
— Слава Богу, що він був із тобою, коли це сталося. Уяви, якби він лишився сам у Сент-Мосі.
— Еге ж, — погодилася Люсі.
— Відвезу його на МРТ, а тоді обговоримо, як бути далі, добре?
— Так, — здалася Люсі, — добре. Як у тебе справи?
— їх дуже багато, — відповів Страйк. — Потім передзвоню тобі.
— Все добре? — спитала Робін, дочекавшись, коли Страйк договорить, і лише тоді вмикаючи запалювання.
— Ні, — відповів Страйк і розповів про інсульт у Теда, про його Альцгеймер, про тягар, який ліг на Люсі, про почуття провини за свою недостатню участь. Через це ні Страйк, ні Робін не звернули уваги на синій «форд фокус», який з’їхав з узбіччя метрів за сто від гаража, коли Робін почала набирати швидкість.
117
Кань означає серце, душу, замкнену в тілі, принцип світла, оточеного темрявою — тобто здоровий глузд.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Тільки неподалік від будинку Прюденс Робін якимсь далеким краєм свідомості відзначила, що вже бачила синій «форд фокус» в дзеркалі заднього огляду деінде під час поїздки. Вона завернула на вулицю Прюденс, і синя машина безневинно проїхала повз. Переймаючись незабарною зустріччю Вілла та Флори, Робін одразу забула про неї.
— Прюденс тобі сподобається, — запевнила вона Вілла, який протягом поїздки майже не розмовляв. — Вона дуже приємна.
Вілл, зсутулений і зі складеними на грудях руками, підняв очі на великий едвардіанський будинок із виразом сильного сумніву на обличчі.
— Привіт, — сказала Прюденс, відчиняючи двері, як завше дуже елегантна в кремових штанях і такому самому светрі. — О.
Її обличчя витягнулося, коли вона побачила Страйка.
— Якась проблема? — спитав він, подумавши, що вона могла чекати на дзвінок та вибачення з його боку після останньої телефонної розмови на підвищених тонах. Йому це не спало на думку, оскільки Страйк не бачив своєї провини в упізнані Флори.
— Я думала, що буде тільки Робін, — мовила Прюденс, відступаючи вбік, щоб усіх впустити. — Флора не чекає на ще одного чоловіка.
— A, — сказав Страйк. — Ясно. Ну то я в машині почекаю?
— Не кажи дурниць, — трохи незграбно відповіла Прюденс. — Посидь у вітальні.
— Дякую, — відповів Страйк. Він перехопив погляд Робін, а тоді мовчки пішов до дверей праворуч. Прюденс відчинила двері зліва.
Подібно до її вітальні, консультаційний кабінет Прюденс був оформлений зі смаком і в нейтральних тонах. На полицях стояло трохи декору, в тому числі китайські нюхальні пляшечки з яшми та ажурна куля-головоломка. Також кімнату прикрашали кремова канапа, пишна пальма у кутку й антикварний килим на підлозі.
У низькому чорному кріслі в сталевій оправі сиділа бліда і дуже товста жінка. Весь одяг на ній був темний і мішкуватий. Робін помітила на її шиї тонкі білі шрами — сліди самопошкодження — а ще вона міцно трималася за рукави своєї кофти, приховуючи кисті рук. Кучеряве волосся було зачесане так, щоб максимально ховати обличчя, і крізь нього ледь виднілася пара великих і красивих карих очей.
— Сідай, Вілле, — запросила Прюденс. — Де тобі зручно.
Мить повагавшись, він обрав крісло. Робін умостилася на канапі.
— Отже: Флоро, це Вілл, Вілле, це Флора, — сказала Прюденс, усміхаючись і теж сідаючи.
— Привіт, — сказала Флора.
— Привіт, — озвався Вілл.
Коли жоден не виявив схильності до подальшої взаємодії, Прюденс мовила:
— Вілле, Флора була в УГЦ п’ять років, а ви, здається…
— Чотири, так.
Очі Вілла металися кімнатою, зупиняючись на деяких предметах.
— І давно ти за межами? — раптом спитав він у Флори.
— Е… одинадцять років, — відповіла Флора, дивлячись на Вілла крізь довгі пасма.
Вілл так зненацька схопився на ноги, що Флора зойкнула. Тицьнувши на неї пальцем, Вілл загарчав до Робін:
— Це пастка. Вона досі на них працює!
— Неправда! — обурено вигукнула Флора.
— І вона теж у справі! — додав Вілл, показуючи на Прюденс. — Це місце… — Він глянув на китайську кулю-головоломку, на старовинний килим, — воно точно як кабінет Джова!
— Вілле, — сказала Робін, теж підводячись, — з якого дива я б пробиралася на Чапмен-Фарм під прикриттям і намагалася витягнути тебе звідти, якби хотіла повернути їм?