— Вони тебе обдурили! А може, це випробування! І ти теж агентка церкви!
— Ти знайшов пластиковий камінь, — спокійно відповіла Робін. — Ти бачив ліхтарик і сліди моїх листів. Якби я була агент-кою церкви, нащо писала б людині ззовні? І звідки б я знала, що ти взагалі знайдеш камінь?
— Я хочу повернутися до Пат, — розпачливо сказав Вілл. — Я хочу назад.
Він був уже майже біля дверей, коли Робін мовила:
— Вілле, твоя мама померла. Ти ж це знаєш, так?
Вілл розвернувся і люто втупив у неї погляд. Його худі груди швидко піднімалися та опадали. Робін розуміла, що мусить вдатися до брудної тактики, але це все одно краяло їй серце.
— Ти перевірив це в інтернеті, так? Ти ж перевірив?
Вілл кивнув.
— Ти знаєш, як сильно я ризикувала на Чапмен-Фарм, коли сказала тобі про це. Ти чув, як вони обговорювали мене, коли я пішла, ти дізнався моє справжнє ім’я, ти вистежив мене і знайшов у нашому офісі. Я тобі не брешу. Флора була вірянкою церкви, але вибралася. Будь ласка, просто сядь і трохи поговори з нею. Потім я відвезу тебе до Пат.
Майже хвилину Вілл обмірковував цю пропозицію, а тоді неохоче повернувся до крісла.
— Я знаю, як ти почуваєшся, — раптом промовила Флора стиха. — Чесно, я знаю.
— Чому ти досі жива? — грубо спитав Вілл.
— Сама іноді дивуюся, — з тремким смішком відказала Флора. Робін починало здаватися, що обом сторонам ця зустріч радше зашкодить, ніж допоможе. Вона подивилася на Прюденс, шукаючи підтримки, і та сказала:
— Тебе цікавить, чому по Флору не прийшла Утоплена пророчиця, так, Вілле?
— Ну звісно, — відповів Вілл, не дивлячись у бік Прюденс, чийого гріха володіння нюхальними пляшечками та старовинними килимами не міг пробачити.
— Насправді Утоплена пророчиця по мене приходила. Мої ліки несумісні з алкоголем, — сказала Флора, винувато глянувши на Прюденс, — і я стараюся не пити, але коли п’ю, починає здаватися, що Утоплена пророчиця знову дивиться на мене, і я чую, як вона каже, що я не гідна жити. Але тепер я знаю, що цей голос несправжній.
— Звідки? — різко спитав Вілл.
— Бо вона ненавидить у мені все те, що я ненавиджу сама, — відповіла Флора ледь чутним голосом, майже пошепки. — Я знаю, що це не вона, а я сама роблю це собі.
— Як ти вибралася?
— Захворіла.
— Не вірю. Тебе б не випустили просто через хворобу. Тебе лікували б.
— Вони й лікували, якщо це можна так назвати. Змусили співати мантри у храмі, давали трави, а Тато Джей… — Наполовину приховане за волоссям обличчя Флори смикнулося від огиди. — Але нічого не допомогло. Я марила, чула голоси. Врешті-решт вони зв’язалися з моїм батьком, і він приїхав по мене.
— Ти брешеш. Вони б цього ніколи не зробили. Не зв’язалися б із живою річчю.
— Думаю, вони не придумали, що ще зі мною робити, — відповіла Флора. — Батько страшенно розлютився на мене. Сказав, що я сама винна, що втекла, накоїла біди, не відповідала на листи. Вдома він злився на мене, коли я співала мантри і робила радісну медитацію. Він думав, що я тримаюся за свою релігію… не розумів, що я себе не контролюю… Я бачила Утоплену пророчицю, яка стояла за дверима, й іноді в дзеркалі у ванній просто за спиною, а тоді оберталася, і вона зникала. Я не казала про неї ні татові, ні мачусі, бо Утоплена пророчиця мені заборонила… тобто тоді мені здавалося, що то вона мені забороняє…
— Звідки ти знаєш, що то не була Утоплена пророчиця? — спитав Вілл. Робін починало здаватися, що все це було жахливою помилкою.
Їй не спало на думку, що Вілл спробує заново навернути Флору. Вона розвернулася до Прюденс, сподіваючись, що та обірве цю розмову, але Прюденс просто слухала з нейтральним виразом на обличчі.
— Бо вона зникла, щойно я почала лікуватися, але минула купа часу, поки мене відвели до лікаря. Тато і мачуха казали, що я маю повернутися до навчання чи знайти роботу, я мусила заповнювати анкети та форми, але не могла зосередитися… і були речі, яких я не могла їм сказати. Там я народила дитину, і вона померла. Народилася мертвою. Пуповина обкрутилася навколо шиї.
— О Боже, — не змогла стриматися Робін. Вона ніби повернулася до гуртожитка, коли допомагала Ван, яка стікала кров’ю, народити дитину з тазовим передлежанням.
— Мене за це покарали, — тихо схлипнула Флора. — Сказали, що це я винна. Сказали, що я убила дитину своєю неправедністю. Я не могла розповідати про таке татові й мачусі. Я взагалі нікому не розповідала про дитину, поки не почала ходити до Прюденс. Я довго навіть не знала, чи я справді народила, чи ні… але пізніше… значно пізніше… я ходила на огляд. І спитала в лікарки: «А я народжувала?» Вона дуже здивувалася такому питанню, але сказала, що так. Вона це визначила. Намацала.