Флора ковтнула, а тоді продовжила:
— Коли я пішла, то розмовляла з журналістом, але йому теж не сказала про дитину. Я знала, що за розмову з ним Утоплена пророчиця може мене вбити, але я була в такому відчаї і так хотіла розповісти людям про те, яка жахлива та церква. Подумала, якщо тато і мачуха прочитають інтерв’ю в газеті, то зможуть краще зрозуміти, що я пережила, і пробачать мені. Тож я зустрілася з журналістом, розповіла йому, а вночі прийшла Утоплена пророчиця. Вона витала за вікном і наказувала мені вкоротити собі віку, бо я зрадила всіх у церкві. І я подзвонила журналісту, сказала, що вона прийшла по мене і що він має видати статтю, а тоді порізала вени у ванні.
— Я так співчуваю, — промовила Робін, але Флора ніби не почула її.
— І тоді тато вибив двері, мене забрали до лікарні, діагностували психоз і перевели до психіатричного відділення. Я там хтозна-скільки лежала, мені давали тонни ліків, психіатр мене оглядав по п’ять разів на тиждень, але кінець-кінцем я перестала бачити Утоплену пророчицю.
Коли я вийшла з лікарні, поїхала до Нової Зеландії. В тітки й дядька бізнес у Веллінґтоні. Вони придумали мені роботу…
Голос Флори затихнув.
— І більше ти пророчицю не бачила? — спитав Вілл.
Робін, розсердившись на цей інквізиторський тон після всього, що розповіла Флора, цитьнула на нього:
— Вілле!
Але Флора відповіла:
— Та ні, бачила. Хоча насправді то була не вона… я сама винна. В Новій Зеландії я почала курити багато шмалі, і все почалося знову. Врешті-решт мене на кілька місяців поклали в іншу психіатричну лікарню, а тоді тітка і дядько посадили мене на літак і відправили до Лондона. Вони моїх вибриків уже натерпілися. Не хотіли тієї відповідальності. Але після Нової Зеландії я більше її не бачила, — додала Флора. — Лише іноді, коли я п’ю, то вона ніби повертається… але я знаю, що вона несправжня.
— Якби ти справді думала, що вона несправжня, ти пішла б до поліції.
— Вілле… — дорікнула Робін, але він проігнорував її.
— Я точно знаю, що вона справжня і що прийде по мене, — провадив він із якоюсь відчайдушною бравадою, — але все одно піду до поліції. Тож ти або віриш у неї і боїшся, або не хочеш викрити вчинки церкви.
— Я дуже хочу їх викрити! — з люттю відповіла Флора. — Саме тому я говорила з журналістом, саме тому погодилася зустрітися з тобою. Ти не розумієш, — додала вона, почавши схлипувати, — я весь час почуваюся винною. Я така боягузка, але я справді боюся…
— Утопленої пророчиці! — тріумфально завершив речення Вілл. — Попалася. Ти знаєш, що вона існує.
— Мені є чого боятися і без Пророчиці, — різко відказала Флора.
— Чого, наприклад? В’язниці? — зверхньо спитав Вілл. — Я знаю, що сяду, якщо вона не вб’є мене раніше. Байдуже. Це правильний вчинок.
— Вілле, я тобі вже казала: ні тобі, ні Флорі немає потреби потрапляти за ґрати, — втрутилася Робін. Розвернувшись до Флори, вона пояснила: — Ми вважаємо, що можна отримати імунітет від судового переслідування, якщо ви зголоситеся свідчити проти церкви, Флоро. Все, що ви розповіли, показує, як сильно вас травмувало життя на Чапмен Фарм. Ви мали вагомі причини мовчати.
— Та я намагалася розповісти про це, — розпачливо відповіла Флора. — Я розповіла психіатрам про найгірше, а вони сказали, що то теж психоз, частина моїх галюцинацій про пророчицю. Але пройшло вже стільки часу… тепер мене звинуватять, як його, — безнадійно додала вона, тицьнувши пальцем в бік Вілла. Вона відпустила край рукава, і Робін помітила потворні шрами на зап'ястку, залишені спробою укоротити собі віку.
— Що саме ти розповіла психіатрам? — невмолимо провадив Вілл. — Божественні секрети?
Робін пригадала, що чула про щось подібне від Шони, але так і не дізналася, про що мова.
— Ні, — зізналася Флора.
— Тоді ти їм нічого не розповіла, — презирливо сказав Вілл. — Якби ти справді вірила, що Утопленої пророчиці не існує, ти б усе розповіла.
— Я розповіла їм про найгірше! — ошаліло заперечила Флора. — А коли вони не повірили, то й сенсу не було говорити про Божественні секрети!
З виразу обличчя Прюденс Робін зрозуміла, що вона теж не знає» що це за секрети такі.
— Ти навіть не знаєш, що я бачила, — сказала Флора Віллові, і тепер в її голосі бринів гнів. — Тебе там не було. Я все намалювала, — додала вона, розвернувшись до Робін, — бо там були й інші свідки, і я подумала, якщо хтось із них вирвався, раптом побачить малюнок і напише мені. 1 тоді я точно знатиму, що не марила, але написав тільки…