— Справді? — спитала Робін.
— Так, — відповіла Флора. — Почалося з Любовного зцілення, але йому так сподобалося, що він мене зробив дружиною. Він любить… любить, коли тобі це не до вподоби.
Думки Робін негайно полинули до Дейрдре Догерті, чесної жінки, яка хотіла зберегти вірність чоловікові й чия остання вагітність, вочевидь, настала після зґвалтування Вейсом.
— Траплялося, що Мадзу складала компанію, — майже пошепки промовила Флора. — Вона… іноді вона мене тримала, а іноді… іноді він любив дивитися, як вона робить зі мною всякі штуки…
— О Боже, — жахнулася Робін. — Флоро… я так співчуваю.
Тепер Вілл здавався і наляканим, і збентеженим. Двічі він розтуляв губи, щоб заговорити, і передумував, а тоді бовкнув:
— Але якщо пророчиці не існує, чим ти поясниш усе те, що вона робить на Чапмен-Фарм?
— Що саме «усе те»? — спитала Флора.
— Маніфестації.
— Ті, що в басейні та в лісі?
— Я знаю, що в ліс виводять маленьких дівчаток, одягнених як вона, я не дурний, — відповів Вілл. — Але це не означає, що вони не стають нею насправді, коли це роблять!
— Вілле, що ти маєш на увазі?
— Це як переісточення, розумієш? — відповів Вілл. Він ніби знову читав Робін лекцію про церковну доктрину на городі. — Гостія, яку споживають під час причастя, теж насправді не Тіло Христове, але водночас вона ним є. Це те саме. А ота лялька, яку піднімають із басейну, просто символічна. Це не вона і водночас вона.
— Це котрась із Високорівневих істин? — спитала Робін. — Що дівчатка в сукні Дайю і лялька без очей насправді і є Дайю?
— Не називай її Дайю, — розсердився Вілл. — Це неповага. І ні, — додав він, — я до цього розуміння сам дійшов.
Здавалося, що він відчуває потребу у самовиправданні, бо Вілл із притиском провадив:
— Слухайте, я знаю, що там є купа брехні. Я прекрасно бачив усе лицемірство, бачив, що Тато Джей робить речі, яких більше нікому не можна — він одружується, він лишає дітей та онуків при собі, бо його рід особливий, а всі інші мусять приносити Живу жертву, і в садибі п’ють алкоголь, і упадають навколо зірок, хоч це і безглуздя… Я розумію, що Тато Джей не месія, що в садибі роблять жахливі речі, але можна стверджувати, що є речі, які вони тлумачать правильно, бо ти ж сама бачила, — сказав він до Флори, — і ти теж! — додав він, звертаючись до Робін. — Духовний світ існує!
Виникла коротка пауза. Мовчанку порушила Прюденс:
— Вілле, як гадаєш, чому у церкві ніхто не визнає, що вони одягають маленьких дівчаток в її сукню уночі та дістають із басейну ляльку? Адже багато людей переконані, що й справді бачать надприродні явища, так?
— Хтось, може, і вірить, — заперечив Вілл, — але не всі. І в будь-якому разі Утоплена пророчиця повертається, справді повертається! Вона матеріалізується просто нізвідки!
— Але якщо все інше — просто фокуси… — почала Флора.
— Це не означає, що то теж фокус. Так, справді, інколи вони просто показують нам образи пророчиці, але іншим разом вона справді приходить… як-от у церквах використовують модель Ісуса на хресті. Ніхто не каже, що це він у буквальному сенсі. Але коли Утоплена пророчиця являється як дух, рухається, говорить… це неможливо пояснити. Жодного проектора немає, це не маріонетка… це вона, справді вона.
— Ти кажеш про випадки, коли вона маніфестується у вигляді привида, як-от у підвалі? — спитала Робін.
— Не тільки у підвалі, — відповів Вілл. — У храмі теж.
— А коли це відбувається, глядачі сидять у темряві? — спитала Робін. — І перед самою появою вас іноді просять вийти? Вони вивели нас із підвального лекторію перед її появою. Коли вона являється, глядачі завжди сидять перед сценою, а не навколо, так?
— Так, все завжди відбувається саме так, — сказала Флора, коли Вілл не відповів. — А що?
— Бо я, можливо, знаю, як це пояснити, — відповіла Робін. — Мій колега припустив, що це стара ілюзія, Привид Пеппера. Я загуглила, як це робиться. Потрібен скляний екран, який ставлять під кутом до публіки, і прихована бічна кімната. Постать у цій кімнаті трохи підсвічують, і коли в залі вимикають світло, публіка бачить відображення привида у склі. Ця примара прозора і поводиться так, наче справді стоїть на сцені.
За цими словами запала тиша. А тоді Флора голосно промовила, сполохавши усіх присутніх:
— О Боже мій!
Решта троє глянули на неї. Флора дивилася на Робін крізь волосся, і здавалося, що вона приголомшена.
— Це воно! Ось як вони це роблять. О Боже, Боже мій!
Флора засміялася.