— Так, — відповів Вілл.
Вони почули, як зачинилися вхідні двері. До вітальні повернулася Прюденс.
— Вибач, що так довго, — сказала вона Страйку. — Сильві чи Джеррі тобі принесли щось поїсти?
— Ну… ні, але нічого, — відповів Страйк.
— Тоді, може, я…
— Справді нічого страшного, — запевнив Страйк, який уже налаштувався на бургер і картоплю фрі. — Нам час відвезти Вілла до Цін.
— О, так, звісно, — відповіла Прюденс. Вона подивилася на Вілла. — Вілле, якщо тобі потрібно буде з кимось поговорити, я не візьму грошей. Подумай про це, добре? Або я можу порекомендувати іншого терапевта. І ще почитай книжки, які я позичила Робін.
— Дякую, — відповів Вілл. — Так. Обов’язково.
Прюденс звернулася до Робін:
— Для Флори це був величезний прорив. Я ще ніколи її такою не бачила.
— Я рада, — відповіла Робін. — Справді, дуже.
— І мені здається, що найбільше допомогло те, що ти поділилася своїм досвідом.
— Ми нікуди не поспішаємо, — відповіла Робін. — Вона може обміркувати свій наступний крок, але я говорила цілком серйозно. Вона може розраховувати на мене на всіх етапах. І щиро дякую, що влаштувала цю зустріч, Прюденс, це дуже допомогло. Нам, мабуть, час…
— Так, — погодився Страйк, у якого гучно бурчало в животі. До машини він, Робін та Вілл повернулися мовчки.
— Голодний? — спитав Страйк у Вілла, дуже сподіваючись отримати ствердну відповідь. Вілл кивнув.
— Чудово, — відповів Страйк, — заїдемо до «Макдональдса».
— А як же Седар-Террейс? — спитала Робін, запускаючи двигун. — Перевіримо, чи Розі Фернсбі там?
— І це можна, — відповів Страйк. — Гак невеликий. Але якщо на очі трапиться «Макдональдс», то спершу туди.
— Добре, — розвеселилася Робін.
— А ти хіба не голодна? — спитав Страйк.
— Здається, я звикла недоїдати на Чапмен-Фарм, — відповіла Робін. — Акліматизувалася.
Страйк, якому дуже кортіло почути нову інформацію, добуту Робін, з її мовчання виснував, що вона вважає недоречним згадувати те, що сталося в кабінеті Прюденс, у присутності Вілла. Той здавався виснаженим і збентеженим.
— Від Мідж щось було? — спитала Робін.
— Так, — відповів Страйк, — але нічого нового.
У Робін упало серце. Зі Страйкового тону було зрозуміло, що «нічого нового» означає «нічого доброго», але з поваги до почуттів Вілла вона утрималася від подальших розпитувань.
Вони виїхали на Твікнемський міст із його бронзовими ліхтарями та балюстрадами. Внизу виблискувала сіро-золотава Темза, і Страйк опустив вікно, щоб покурити. В процесі він глянув на бічне дзеркало. Слідом за ними їхав синій «форд фокус». Кілька секунд Страйк придивлявся до нього, а тоді сказав:
— Там…
— Машина з фальшивими номерами, яка їде за нами, — кивнула Робін. — Знаю.
Вона сама щойно помітила «форд». Номери були фальшиві й незаконні, але такі запросто можна купити в інтернеті. Відколи вони заїхали до Річмонда, переслідувач стабільно підтискав їх.
— Чорт, — сказала Робін, — я, здається, бачила його. Коли їхали до Прюденс, але тоді він тримався віддаля. Чорт, — додала вона, вдивившись у дзеркало заднього огляду, — водій у…
— У балаклаві, так, — відказав Страйк. — Але сумніваюся, що це Франки.
Обоє згадали агресивну заяву Страйка, що, мовляв, як хтось їхатиме слідом — вони вийдуть і поговорять. Спостерігаючи за «хвостом», обоє розуміли, що це буде максимально нерозумний вчинок.
— Вілле, — попросила Робін, — будь ласка, пригнися, так, сховайся. І тримайся… ти теж, — сказала вона Страйкові.
Не подаючи сигналу, Робін пришвидшилася і різко забрала праворуч. Водія «форда» це захопило зненацька, він вильнув на середину дороги, мало не в’їхавши у зустрічну смугу, а Робін помчала геть спершу через парковку, а тоді вулицею з житловими будинками.
— Ти звідки, бляха, знала, що з іншого боку стоянки є виїзд? — спитав Страйк, який тримався якомога міцніше. Робін сильно перевищувала швидкість.
— Я тут не вперше, — відповіла Робін, яка (знову без сигналу) звернула на ширшу вулицю. — Стежила за отим невірним бухгалтером. Де він?
— Наздоганяє, — відповів Страйк. — Щойно зачепив дві машини на парковці.
Робін втиснула педаль у підлогу. Двом пішоходам, які йшли через дорогу, довелося вискакувати в неї з-під коліс.
— Чорт, — закричала вона знову, бо стало зрозуміло, що зараз доведеться повернутися на А316 і поїхати назад.
— Та начхати, просто не спиняйся…
Робін заклала поворот на такій швидкості, що мало не зачепила розділювальний паркан.