Він, звісно, відреагував на новину стривоженістю та обґрунтованим занепокоєнням. І все ж Робін довелося ковтати сердиті відмовки, коли Мерфі почав казати очевидні речі: що треба вжити додаткових заходів безпеки і що поліції потрібна вся повнота інформації про УГЦ, яку можуть надати Страйк та Робін. Несвідомо повторюючи слова Страйка, Робін відповіла:
— Та це вже наша п’ята розмова про церкву з поліцією. Ми нічого не приховували.
— Так, я розумію, але чорт забирай, Робін… шкода, що я не можу приїхати і тебе забрати. Я тут застряг на поножовщині у Саутоллі.
— Я в нормі, — запевнила Робін, — ані подряпинки. Викличу убер.
— Не треба уберів, заради Бога! Попроси когось із копів тебе завезти. Не віриться, що вони досі не взяли стрільця.
— Може, вже взяли.
— Якого біса вони так бабраються!
— Опис передали кільком машинам попереду, щоб його перехопили, але щось сталося — чи то не встигли під’їхати, чи він знав об’їзний шлях.
— Але він мав потрапити на камеру. Це А316, їх там повно.
— Так, — відповіла Робін. Її трохи підтрушувало — мабуть, через каву натщесерце. — Добре, Раяне, мені час іти.
— Так, гаразд. Який я збіса радий, що ти в безпеці. Кохаю тебе.
— І я тебе, — пошепки відповіла Робін, помітивши краєм ока якийсь рух, і справді, з кімнати для допитів нарешті вийшов дуже незадоволений Страйк.
— Ти досі тут, — зрадів він, щойно її побачив. — Думав, уже поїхала. Ти ж, мабуть, страшенно втомилася?
— Ні, — відповіла Робін. — Я ніби… наелектризована.
— Теж так почуваюся, коли в мене стріляють, — відповів Страйк. — Може, доїдемо вже до того довбаного «Макдональдса»?
— Фантастична пропозиція, — озвалася Робін, ховаючи мобільний у кишеню.
120
Якщо ми необачні, зло успішно тікає, приховавши себе, і коли воно вислизне від нас, із залишків насіння проростуть нові біди, бо зло вмирає неохоче.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
За сорок хвилин Страйк та Робін вийшли з убера біля цілодобового «Макдональдса» на Стренді.
— Я буду все, — заявив Страйк, прямуючи до стійки. — А ти?
— Ну… бігмак і ще…
— Курва, а тепер що? — загарчав Страйк, у якого задзвонив мобільний.
Взявши слухавку, він почув голос Мідж і гуркіт машини.
— Здається, вони перевозять Лін. Вдень до офісу приходило двоє чоловіків. Їм показали флігель, вони вийшли звідти і знову пішли. Вона тоді не здогадалася, що це поліція, бо вони були у цивільному одязі… проїхали просто повз мене, я мала б здогадатися, що то копи, але от чесно, вони були такі доглянуті, що я їх прийняла за ґеїв, які вирішили відпочити. Я третій день живу в машині і просто нетямлюся, — з викликом додала вона.
— Дуже розумію, — відповів Страйк, поки Робін замовляла їжу.
— Потім Ташу викликали до Джова. «Здається, це ви загубили. Сподіваюся, це не щось важливе». Вони знайшли записку в кишені халата. Вона, звісно, прикинулася безневинною овечкою…
— Бляха-муха, а просто зараз що діється?
— Так я ж розповідаю! Таша вирішила, що краще звідти забратися, поки її саму не замкнули у флігелі…
— Та чхав я на Ташу!
— Як мило, — почувся голос акторки на тлі.
— Та бляха… — вимовив Страйк, заплющуючи очі та проводячи рукою по обличчю.
— Десять хвилин тому з воріт клініки виїхав фургон без логотипа. Ми переконані, що в ньому Лін. Третя година ранку — дивний час, щоб роз’їжджати ото. До речі, я тебе не розбудила?
— Ні, — відповів Страйк, — послухай…
— Власне, ми їм сіли на хвіст…
— ТА, БЛЯХА, СЛУХАЙ!
Робін, працівники «Макдональдса» та інші гості аж обернулися на нього. Страйк вийшов із ресторану. Опинившись на тротуарі, він сказав:
— Я не сплю, бо мою машину обстріляли, коли там були Робін та я…
— Що-о?
— …і наскільки мені відомо, у церкви є зброя, кілька одиниць. О такій годині в фургоні неодмінно помітять хвіст. Кидай це.
— Але…
— Ти не можеш точно знати, що Лін усередині. Забагато ризику. З тобою цивільна особа… цивільна особа, яка забагато знає. Зафіксуй номерний знак і їдь додому.
— Але…
— Досить! Зі мною! Бляха! Сперечатися! — загрозливим тоном відказав Страйк. — Я сказав, чого чекаю. Виконуй!