— Безлімітний бюджет на алкоголь. Наркотиків він, мабуть, не вживає. Користуйся військовим минулим. Зроби себе цікавим.
— Прийняу, зроблю.
— І будь обережний. У справі задіяний пістолет, в якому ще лишилися кулі.
Барклей жартівливо відсалютував і пішов, розминувшись із Пат у дверях.
— Всіх обдзвонила, — сказала вона, тримаючи в руці папірець, на якому Страйк написав імена та номери, що належали Еріку Вордлу — його найкращому другу в лондонській поліції; Ванессі Еквенсі — це була подруга Робін із поліції; детективному інспектору Джорджу Лейборну, який дуже допоміг агенції з минулою справою, а також Раяну Мерфі. — Наразі відповів тільки Джордж Лейборн. Готовий зустрітися наступної середи ввечері. Решті я лишила повідомлення. Не розумію, чому Робін не може запросити Раяна сама.
— Бо це запрошення від мене, — відповів Страйк. — Мені треба зустрітися з усіма водночас і викласти все, що ми маємо, щоби вдарити по УГЦ якомога дошкульніше й не давши Вейсу та його адвокатам підготуватися.
— Типа, що стріляв у вас із Віллом, досі не затримали, — пробурчала Пат. — На що йдуть наші податки, га?
Протягом цілого ранку на різних новинних каналах з’являлися розмиті фотографії синього «форда», які супроводжував заклик до громадськості надати інформацію. Радий, що їхні з Робін імена ніде не випливли, Страйк, який сьогодні вже мусив двічі брати таксі, розумів, що треба десь орендувати машину для роботи, поки поліція не закінчить із його «БМВ».
— До речі, дзвонив Денніс, — додала Пат. — Віллу вже трохи краще.
— Чудово, — відповів Страйк, який сьогодні вже вислухав від Пат десятихвилинне вичитування на тему шокового стану, в якому Вілл повернувся додому глупої ночі. — Він часом не готовий обговорити імунітет від судового переслідування з моєю подругою адвокаткою?
— Ще думає, — відповіла Пат.
Страйк утримався від демонстрації роздратування з приводу ідіотської, на його думку, впертості Вілла Еденсора.
Пат з електронкою в зубах повернулася за свій стіл, а Страйк протер очі. О шостій ранку він сам посадив Робін у таксі, наполягаючи на тому, що далі ризикувати їм просто не можна. Попри безсонну ніч, він ще не лягав: надто багато всього треба було обміркувати, організувати та зробити, і все — дуже ретельно і непомітно, якщо вони справді хотіли заскочити УГЦ зненацька й так, щоб більше ніхто не дістав кулю в лоба.
Задзвонив мобільний, Страйк його намацав.
— Привіт, — сказала Робін.
— Ти ж мала хоч трохи відіспатися.
— Я не можу, — відповіла Робін. — Приїхала додому, лягла, годину полежала без сну і знову встала. Перепила кави. Які новини?
— Бачився з Барклеєм, подзвонив Ільзі, — відповів Страйк, придушивши позіхання. — Вона залюбки захищатиме Вілла та Флору, якщо вони будуть не проти. Шах на шляху до Бірмінґема.
Страйк підвівся і знову визирнув на вулицю. Високий і спортивний чорношкірий чоловік із зеленими очима нарешті повернувся, але цього разу сховався трошки краще, ставши у четвертій від офісу арці на іншому боці вулиці.
— За нами так само стежать, — повідомив Страйк Робін, — але знову клоунський загін. Коли вранці я їздив на Седар-Террейс, його тут не було.
— їздив? Ти? Ми ж наче домовилися уникати безглуздого ризику?
— Шаха я послати не міг, Барклей був ще у Норвічі, а Мідж спала. У будь-якому разі, я нічим не ризикував, — додав Страйк, відпускаючи жалюзі, які знову зімкнулися. — Зараз поліція всюди шукає нашого стрільця, і безпечнішого часу їхати до Розі Фернсбі, ніж зараз, не буде. З убивством людей є така проблема, що як схибиш, то не тільки підтвердиш їхні підозри, а ще й зробиш мішень із себе. Власне, — провадив Страйк, знов опускаючись на свій стілець, — Розі-Бгакта там і знайшлася.
— Та ти що? — зраділа Робін.
— Так. Збіса противна жіночка, хоча, може, я б поставився до неї приязніше, якби не був такий убитий втомою. Каже, що не бере стаціонарний телефон, бо всі дзвінки адресовані матері… що логічно, адже це її будинок.
— Що вона каже про полароїди?
— Точно те, чого ми чекали. Утім, новина про те, що їй загрожує небезпека, її збадьорила, і я переконав їй переселитися кудись у пансіон за рахунок Коліна Еденсора.
— Добре. Слухай, мені трохи лячно, що Мідж поїде на Чапмен-Фарм.
— Вона 6 сама цього захотіла. Вічно ображається, що я не пускаю її на небезпечні завдання. Вона, звісно, до біса неслухняна, але боягузкою її ніяк не назвеш.
Робін, яка, почувши слово «неслухняна», закотила очі, спитала: — А раптом вони тепер встановили камери і в сліпій зоні теж? — Якщо це не камери нічного бачення, нічого з нею не станеться, аби тільки добре сховалася і не забула кусачки для дроту. Мусимо ризикнути. Не маючи матеріальних доказів, ми хрін доведемо, що це сталося…