— Це що, погроза? — спитав Мерфі.
— Ні, — відповіла Робін, випереджаючи Страйка, — це факт. Якщо ми не зможемо ініціювати поліційне розслідування без залучення преси, ми підключимо цього журналіста і таким чином простимулюємо процес. Якби ти там побував і бачив те, що бачила я, ти б зрозумів, яке значення має кожен день, протягом якого УГЦ дозволяють це робити.
Страйк вдоволено зауважив, що на це Мерфі нічого не заперечив.
О десятій годині всі почали потискати руки і розходитися. Ванесса Еквенсі та Ерік Вордл, які робили найбільше нотаток, кожен окремо пообіцяли Страйку та Робін якомога швидше з ними зв’язатися.
Страйк відвернувся, коли Мерфі цілував Робін на прощання й обіцяв зайти завтра, бо за годину вона приймала стеження за Гемпстедом у Мідж. Утім, йому було дуже приємно бачити, який Мерфі не радий лишати свою дівчину в товаристві її партнера.
— Що ж, — сказала Робін, сідаючи, — мабуть, усе пройшло так добре, як тільки можна було сподіватися.
— Так, непогано, — погодився Страйк.
— Що там у Норфолку?
— Наслухався різного, — відповів Страйк. — І перелякалися вони добряче. А що Айзек Міллз?
— Мовчить. Можливо, він і не захоче зі мною бачитися.
— Не поспішай опускати руки. В буцегарні сидіти нудно.
— Як гадаєш, тобі доведеться повертатися до Рейні? — спитала Робін, коли офіціантка прийшла забрати порожні пінти, і обоє детективів підвелися.
— Можливо, — відповів Страйк, — але не думаю, що він заговорить без крайньої потреби.
Вони разом піднялися сходами й вийшли на Оксфорд-стріт, де Страйк дістав вейп і нарешті наповнив легені довгоочікуваним нікотином.
— Я запаркувалася вище по вулиці. Проводжати не треба, — сказала Робін, правильно вгадавши наступні слова Страйка, — бо навколо ще повно людей, і по дорозі сюди за мною точно не було хвоста. Я весь час перевіряла.
— Що тут скажеш, — відказав Страйк. — Тоді до завтра.
Робін пішла собі, а в Страйка знову задзижчав мобільний, і цього разу повідомлення прислав Барклей.
Ще не запросив
Страйк відповів двома словами.
Старайся далі
124
Муж ниций не стидається черствості та не уникає несправедливості. Якщо його не вабить вигода, він не докладає зусиль.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Другий тиждень вересня не приніс ні прогресу по справі УГЦ, ні новин щодо того, чи не доведе обвинувачення Робін з боку церкви в знущанні над дитиною до арешту, тож вона відчувала регулярні уколи жаху на думці про це. З плюсів було те, що і Вілла, і Флору запросили дати формальні свідчення поліції, а ще — і значно раніше, ніж вона розраховувала — Робін отримала повідомлення, що її занесено до списку відвідувачів Айзека Міллза у в’язниці.
— Мабуть, твоя правда: за ґратами нудно, — сказала Робін Страйкові, подзвонивши йому з-під офісу Гемпстеда, щоб повідомити добру новину.
— Цікаво б дізнатися, чи він здогадується, до чого це, — відповів Страйк, який саме пішки вертався з Чайнатауна.
— Сьогодні хтось стежить за офісом?
— Ні, — відповів Страйк, — але я щойно прогулявся до храму на Руперт-Корт за твоєю подругою. Купував рідину для вейпа і побачив її через дорогу. Бекку.
— Невже вийшла з банкою для пожертв? — спитала Робін. — Я думала, вона для цього надто важлива персона.
— Ні, без банки. Просто йшла й дивилася собі під ноги. Відімкнула двері храму, зайшла, і так і не вийшла, а я почекав із пів години. Довелося піти, бо за двадцять хвилин приїде Колін Еденсор, хоче почути новини про Вілла. Щодо Міллза — чудова звістка. Кажеш, у цю суботу?
— Так. Я ще ніколи не була у в’язниці.
— Нема чого хвилюватися. Дрескод не дуже строгий, — відловів Страйк, і Робін засміялася.
Робін бачила поліційне фото Айзека Міллза від 1999 року і не думала, що за сімнадцять років він став привабливіший чи здоровіший, але не чекала побачити і того, хто за кілька днів причовгав їй назустріч у центрі відвідувань при Вандсвортській в’язниці.
Це, понад сумнів, був найжалюгідніший представник людських істот, які лиш колись траплялися Робін на очі. Вона знала, що Міллзу сорок три роки, але на вигляд — усі сімдесят. Рештки волосся були тьмяні та сиві, а обличчя хоч і засмагле, та ніби провалене всередину голови. Він втратив більшу частину зубів, а ті, що лишилися, перетворилися на почорнілі пеньки. Безколірні нігті дивно вигиналися, ніби лущилися з пальців. У Робін майнула макабрична думка, ніби перед нею насельник труни, а гниле дихання, що торкнулося її обличчя, коли Міллз сів навпроти, це враження докінчило.