За перші дві хвилини зустрічі Робін дізналася від Міллза, що відвідувачі до нього не ходять і що він чекає на трансплантацію печінки. На цьому розмова заглухла. Коли Робін згадала Керрі — яку Міллз знав як Черрі — той сказав, що вона була «хвойда тупа», а тоді склав руки на грудях і вишкірився до неї, усім виглядом ставлячи мовчазне питання: «І що мені до того?»
Заклики до його сумління («Дайю зникла, коли їй було всього сім років. У вас же є діти?») та почуття справедливості («Убивця Кевіна досі на волі, а ви б допомогли його спіймати») не справили на в’язня жодного ефекту, хоч його запалі очі з жовтуватими білками й зіницями-мачинками не сходили зі здорової молодої жінки, яка сиділа й дихала смородом його гниття.
Із тривожним розумінням, що час збігає, Робін спробувала звернутися до своєкорисливості.
— Якщо ви допоможете нашому розслідуванню, це неодмінно візьмуть до уваги, коли ви подасте прохання про достроковий вихід.
На це Міллз відповів тільки тихим неприємним смішком. За ненавмисне вбивство йому дали двадцять років, і обоє розуміли, що до зустрічі з комісією з умовно-дострокового звільнення він навряд чи доживе.
— Також маємо зацікавленого у цій історії журналіста, — провадила Робін, через відчай вдаючись до тактики, яку Страйк використав проти поліції. —Якщо дізнаємось, що тоді сталося, це допоможе нам повалити церкву, тож…
— Секту, — несподівано сказав Айзек Міллз, обвіявши Робін новим поривом галітозного дихання. — Яка то нахрін церква.
— Згодна. Саме це журналіста і зацікавило. Черрі ж розповідала вам про УГЦ, так?
У відповідь Міллз тільки голосно шморгнув.
— Черрі взагалі колись згадувала Дайю?
Міллз глянув на великий годинник над подвійними дверями, з яких він прийшов.
Робін була змушена виснувати, що й справді отримала запрошення до Вандсвортської в’язниці з єдиною метою допомогти Міллзу згаяти зайву годину нудного і нещасливого життя. Бажання підвестися й піти він не показував, знаходячи, можливо, жалюгідне задоволення у відмові дати їй те, по що Робін прийшла.
Майже хвилину Робін мовчала і міркувала. Вона сумнівалася, що знайдеться шпиталь, який ризикне поставити Айзека Міллза в першу чергу на нову печінку, бо читачі газет, звісно, вважатимуть, що такий цінний подарунок краще пасуватиме людині без історії наркозалежності, грабунків та кількох випадків поножов-щини, один із яких мав смертельні наслідки. І зрештою вона сказала:
— Ви ж розумієте, що якщо допоможете у цьому розслідуванні, то про вас піде слава. Ви допоможете покласти кінець масштабному криміналу. Той факт, що ви хворі, також отримає розголос. Серед тих, хто потрапив у пазурі цієї секти, є люди із заможних та впливових сімей. Гляньмо правді у вічі: якщо нічого не зміниться, про нову печінку ви зможете хіба що мріяти.
Вишкір Міллза став ширшим.
— Хрін ти розвалиш цю секту, — сказав він, — хоч що я розповім.
— Помиляєтеся, — відповіла Робін. — Нехай Черрі і не втопила Дайю, це не означає, що вона не скоїла чогось майже настільки ж поганого. Без її сприяння всього цього не було б.
Ледь помітне тремтіння у кутиках Міллзових губ підказало їй, що він почав слухати уважніше.
— Ви не усвідомлюєте, — провадила Робін, змушуючи себе нахилитися до нього, хоч це й наближало її до джерела бридкого дихання Міллза, — що ця секта тримається на смерті Дайю. З неї зробили пророчицю, яка зникла в морі, а тоді знову повернулася до життя. Вони вдають, що вона матеріалізується в їхньому храмі. Якщо довести, що вона насправді не втонула, то виявиться, що їхня релігія спирається на брехню. І якщо саме ви надасте потрібний доказ, купа людей, серед яких є справжні багатії, дуже захоче, щоб ви були в доброму здоров’ї та дали свідчення. Ви станете для них останньою надією на зустріч із рідними.
Тепер Міллз слухав дуже уважно. Кілька секунд він сидів мовчки, а тоді сказав:
— Та вона цього не робила.
— Чого саме?
— Не вбивала цю Далулу, чи як її.
— То як усе було насправді? — спитала Робін, знімаючи ковпачок із ручки.