Цього разу Айзек Міллз почав розповідати.
125
Шлях відкрито; заваду прибрано.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
За сорок хвилин Робін вийшла з Вандсвортської в’язниці у піднесеному настрої. Витягнувши з сумки телефон, вона засмутилася, побачивши, що батарея майже порожня: чи то вчора у Мерфі він не дозарядився, чи — і це, зважаючи на його вік, більше скидалося на правду — їй вже треба новий мобільний. Відійшовши достатньо далеко від членів сімей, які теж покидали будівлю, вона подзвонила Страйку.
— Ти був правий, — сказала Робін. — Керрі розповідала Міллзу практично все, особливо коли була п’яна. Він каже, що твереза вона потім все заперечувала, але в загальних рисах підтверджує все, крім того…
— Хто це спланував.
— Звідки ти знаєш?
— Бо навіть за двадцять один рік вона досі так боялася ту людину, що вкоротила собі віку.
— Але Міллз дуже чітко каже, що то була суцільна підстава. Керрі сфабрикувала утоплення, Дайю на тому пляжі ніколи не було. Розумію, що це абищо, через другі руки зі слів покійниці…
— Зайвим не буде, — сказав на це Страйк. — Він дасть свідчення?
— Так, але лише тому, що хворий на гемо-щось-там і розраховує отримати за це нову печінку.
— Що-що нову?
— Печінку, — повторила Робін, прямуючи до автобусної зупинки.
— Пошукаю в супермаркеті. Слухай, ти вже бачила…
У Робін здох мобільний.
— Чорт!
Вона помчала до зупинки. На сьому була призначена зустріч із Мерфі у барі в центрі, але тепер Робін дуже хотіла якось договорити зі Страйком, бо перед самим зникненням зв’язку голос у нього був дивно збуджений. На жаль, Робін не уявляла, де він. На бігу вона пригадувала графік: якщо він зараз в офісі чи у себе в квартирі, є шанс встигнути зустрітися з ним перед тим, як вирушати до Вест-Енду.
Годинна поїздка назад на Денмарк-стріт здавалася нескінченною. Подумки Робін тасувала різні сценарії, намагаючись знайти підходи до вбивці у світлі наданих Міллзом свідчень, які підтвердили теорію Страйка і нададуть ваги усім іншим зізнанням, які вони зможуть отримати. Однак бачила вона й підводні камені, особливо якщо загорнуті в пластик предмети в офісі не розкриють нічого корисного.
У ту безсонну ніч в офісі вони зі Страйком дійшли висновку, що крім Айзека Майлза є ще четверо людей, чиї свідчення, складені разом, допоможуть зрозуміти, що насправді сталося з Дайю, навіть якщо джерело плану все відкидатиме. Однак усі вони мали вагомі причини мовчати, а двоє, мабуть, навіть не розуміли, що знають щось важливе. Певності, що вони отримають сокиру, що зможе підрубати коріння небезпечної і звабливої релігії Джонатана Вейса, не було.
За годину з хвостиком спітніла і розхристана Робін прибігла на Денмарк-стріт, але на сходовому майданчику біля офісу в неї упало серце: двері були замкнені, світло не горіло. Тоді над головою почулися кроки.
— Що нахрін сталося?! — спитав Страйк, спускаючись сходами.
— В сенсі — що? — аж сахнулася Робін.
— Я перелякався до всирачки, — думав, тебе схопили на довбаній вулиці!
— Телефон здох! — відповіла Робін, дуже незадоволена такою зустріччю з боку партнера, до якого щойно бігла. — Плюс я була у Вандсворті серед білого дня… і не починай мені розводитися про пістолет! — додала вона, правильно вгадавши наступні слова Страйка. — Ти б почув постріл!
Оскільки саме про це Страйк нагадував собі останні шістдесят хвилин, йому довелося проковтнути дорікання. Однак, нездатний одразу перемкнутися з гострої тривоги на нормальний розмовний тон, він огризнувся:
— Купи, бляха, новий телефон.
— Красно дякую, — відказала вже майже така сама сердита Робін. — Самій на думку не спало.
Невдоволену гримасу Страйка змінила неохоча усмішка, але Робін не поспішала миритися.
— Ти питав, чи я щось бачила, перед тим, як зник зв’язок, — холодно сказала вона. — Я не маю зайвого часу, — йду на зустріч із Раяном.
Страйк вирішив, що заслужив на це.
— Ходімо, — сказав він, показуючи в бік своєї квартири. — Сьогодні о шостій поліція влаштувала рейд на Чапмен-Фарм.
— Що-о? — перепитала Робін, піднімаючись за ним по сходах на горище.
— З десяток копів — і Лондон, і місцеві. Вордл теж там був. Подзвонив мені о другій, довго говорити не міг, бо вони досі проводять допити. Вже дістали з ящика у підвалі садиби травмовану Емілі Пірбрайт із сильним зневодненням.
— О ні.
— Вона одужає. Відвезли до лікарні. Далі ще краще, — провадив Страйк, коли вони зайшли до квартири. — Шах бачив, як десь стільки ж само копів заходило до бірмінґемського центру. Про Ґлазґо ще нічого не чути, але я гадаю, що там відбувається те саме.