І вони пішки прогулялися до ресторації, яка знаходилася за кілька будинків від крамниці. Коли сіли за столик з білою скатертиною, Амелія попросила два меню і келих вина, а Страйк замовив пиво.
Дочекавшись, коли принесуть напої та піде офіціант, Амелія глибоко вдихнула і почала:
— Власне, я хотіла з тобою зустрітися, бо Шарлотта лишила записку. Вона хотіла, щоб я показала її тобі.
«Та звісно що, бляха, хотіла».
Амелія зробила великий ковток свого «піно нуар», а Страйк так само від душі ковтнув пива.
— Але я цього не робитиму, — провадила Амелія, відставивши келих. — Одразу після… цього… мені здавалося, що слід це зробити, що це мій обов’язок перед нею попри… попри зміст. Але я мала вдосталь часу все обміркувати за кордоном, і тепер думаю, що… можливо, ти розсердишся, — сказала вона, глибоко вдихнувши, — але коли поліція закінчила свою роботу, я… я її спалила.
— Я не серджуся, — сказав Страйк. Здавалося, що Амелію це вразило.
— Я… я насправді можу у загальних рисах переповісти тобі, що там було. Принаймні твою частину. Лист на кілька сторінок. Вона не пощадила нікого.
— Мені дуже шкода.
— Чого шкода? — спитала Амелія з тінню отруйності, яку він пам’ятав із минулої зустрічі.
— Шкода, що твоя сестра вкоротила собі віку, — пояснив Страйк. — Шкода, що вона лишила листа, який ти тепер, мабуть, не скоро забудеш.
На відміну від народженого в робітничому класі сера Коліна й на відміну від Люсі, чиє дитинство не можна було зарахувати до жодного соціального класу, Амелія Крайтон не плакала на людях. Однак вона стиснула тонкі губи і часто-часто заморгала.
— Це було… жахливо, — побачити ті слова її почерком, — тихо сказала вона. — І знати, що вона зробила далі… але, скажу ще раз, якщо хочеш знати, що вона написала про тебе, я можу переповісти, і тоді виконаю її прохання… до певної міри.
— Я, мабуть, і сам знаю, — відповів Страйк. — Написала, що якби я взяв слухавку, все було б інакше. Що після знущань та страждань, яких я їй завдав, вона все одно мене кохає. Що знає про мій роман із партнеркою по агенції, який почався за кілька днів після того, як я пішов від неї, і що це доводить, що наших стосунків я не цінував. Що я захопився Робін, бо вона зговірлива, не ставить питань і обожнює мене як героя, а саме цього таким, як я, і треба, а от Шарлотта мені не корилася, — звідси й усі наші проблеми. Що одного дня Робін мені набридне і я зрозумію, що втратив, але стане надто пізно, бо я так глибоко скривдив Шарлотту, що вона звела рахунки з життям.
За виразом обличчя Амелії Страйк зрозумів, що дуже точно вгадав зміст Шарлоттиного листа.
— Дісталося не лише тобі, — сказала Амелія з таким м’яким і сумним обличчям, якого він у неї ще не бачив. — Вона звинуватила всіх. Абсолютно всіх. Про Джеймса та Мері — один-єдиний рядок: «Покажи це їм, коли вони підростуть і зможуть зрозуміти». Це головна причина, чому я спалила листа, — я просто не можу… просто не могла дозволити…
— Ти вчинила правильно.
— Рурі іншої думки, — жалібно відповіла Амелія. Страйк погано пам’ятав її чоловіка: типаж Ніколаса Делонея, тільки не колишній морський піхотинець, а екс-кавалерія. — Каже, що вона просила зберегти листа, і я маю обов’язок…
— Вона писала його п’яна і з передозуванням, а ти маєш обов’язок перед живими людьми, — заперечив Страйк. — Передусім перед її дітьми. У кращі моменти — а ми знаємо, що вони в неї траплялися — вона завжди шкодувала про речі, які казала в миті зміненої свідомості чи гніву. Якщо після смерті щось є, вона б там пошкодувала про цей лист.
Повернувся офіціант, щоб прийняти замовлення. Страйку здавалося, що Амелії хочеться їсти не більше, ніж йому, але правила доброго тону вимагали замовити по страві. Коли офіціант знову пішов, Амелія сказала:
— Вона завжди була така… така нещасна.
— Так, — кивнув Страйк. — Я знаю.
— Але завжди відмовлялася… у ній була якась… якась пітьма.
— Так, — погодився Страйк, — і вона кохалася в ній. Небезпечно робити з власного нещастя культ. З цього стану важко вирватися, коли минає час. Забуваєш, що можна інакше.
Він знову приклався до пінти, яка стрімко порожніла, і сказав:
— Якось я був цитував їй Есхіла: «Щастя — це вибір, що часом вимагає зусиль». Їй це не дуже сподобалося.
— Ти теж вивчав класичну філологію? — злегка здивувалася Амелія. Поки Страйк був із Шарлоттою, вона виявляла до нього мало людського інтересу, вважаючи вигнанцем, невдахою незрозумілого походження.
— Ні, — відповів Страйк, — але в одному зі сквотів, куди притягнула мене мама, знайшовся колишній викладач, алкоголік. Він любив сипати отакими перлами мудрості, коли хотів підвищитися за наш рахунок.