Тільки вийшовши з будинку, Страйк розслабив обличчя, скинувши з нього рішучу усмішку, якої не знімав останні кілька годин. Люсі пропонувала його підвезти, але Страйк відмовився і під сірим небом пішки рушив до метро, обмірковуючи все почуте.
Страйк мав міцну психіку і пережив чимало незгод, серед яких була і втрата частини правої ноги. Серед інструментів самодисципліни, які він викував собі в юності й загартував в армійські роки, була звичка все тримати в окремих комірках, що нечасто його підводила, але зараз не допомагала. Його обступили небажані емоції та придушені спогади; Страйк, який загалом зневажав жалість до себе, їхав назад на Денмарк-стріт у такій похмурій задумі, що не помічав, які станції проїжджає, і ледь встиг вискочити з вагона на " Тоттегем-Корт-Роуд".
До своєї квартири на горищі він дістався таким злим та нещасним, яким не почувався вже давно, тому налив собі подвійний віскі, наповнив електронку, сів за кухонний стіл і просто дивився в нікуди, по черзі то цмулячи скотч, то видихаючи пару в бік вікна, з якого віяло протягом.
Він нечасто сердився на матір так, як сьогодні. Вона померла від буцімто ненавмисного передозування, коли Страйкові було дев’ятнадцять, але і сьогодні він уважав, що це передозування підлаштував тодішній чоловік Леди, значно за неї молодший. Саме та новина змусила його кинути університет і вступити до лав військової поліції. Він знав, що його мама-нонконформістка вважала б це рішення незрозумілим і трохи смішним. «Але чому? — подумки спитав він у Леди. — Ти ж знала, що я прагну порядку, кордонів, жити не у вічному дикому хаосі. Якби ти була іншою, може, і я був би іншим. Може, я просто пожинаю те, що посіяла ти, тож не смій кепкувати з армії чи з мене, — ти, яка зналася з педофіла-ми, волоцюгами й наркоманами…»
Від цих думок про Леду він, звісно, перемкнувся на Шарлотту Кемпбелл, бо знав, що купа диванних психологів включно з близькими друзями та членами сім’ї вважає, що виховання Леди так поламало його, що він просто не міг не закохатися в таку саму хаотичну та нестабільну жінку. Страйка це завжди дратувало. Дратувало і тепер, коли він сидів зі склянкою віскі й виглядав у вікно горища, бо насправді між його колишньою нареченою і його покійною матір’ю існували глибинні розбіжності.
Леді було притаманне безмежне співчуття до невдах, а ще — невиліковно оптимістичний погляд на людську природу, якому вона не зраджувала ніколи. Власне, в цьому й полягала проблема: у наївній і непереборній упевненості, що істинне зло існує тільки у формі утисків містечкової респектабельності. Скільки б вона не ризикувала, вона не прагнула саморуйнації, зовсім ні. Натомість Леда планувала дожити років до ста.
А от Шарлотта була глибоко нещасною жінкою, і Страйк підозрював, що тільки він знає усю глибину її страждання. Ззовні життя Шарлотти могло здатися гламурним та легким, адже вона була незрівнянна красуня й походила з багатої та знаменитої родини, проте насправді колонки пліток любили її за нестабільність. В минулому Шарлотта кілька разів пробувала вкоротити собі віку. Не раз її дієздатність оцінювали психіатри. Побачивши її фотографію в газеті — в червоній сукні і з мертвим поглядом — Страйк одразу подумав, що вона щось прийняла, щоб пережити ще одну ніч веселощів; це припущення підтверджував той факт, що опівночі вона залишила на офісному автовідповідачі незв’язне повідомлення, яке Страйк видалив, щоб ніхто того не почув.
Страйк чудово розумів, що і Люсі, і дехто з його знайомих переконаний, що Страйк вічно живе в тіні від тих двох темних каріатид — Леди та Шарлотти. Вони хотіли, щоб він нарешті вийшов на сонце, вільний, щоб знайшов собі простішу жінку і кохання, не затьмарене болем. Але що робити, коли ти нарешті наважився на це, а виявилося, що вже надто пізно? Серед жінок, що тіснилися в його голові, тільки Робін асоціювалася з теплотою, але також і з образою, зносити яку було тим важче, що Страйк завдав її собі сам. Він мав заговорити раніше, мав підняти тему їхніх придушених почуттів, перш ніж прискакав Раян Мерфі і викрав приз, який Страйк наївно уважав своїм.
«Та пішло воно все».
За вікном стрімко сутеніло. Він встав з-за столу, пішов до спальні, повернувся до кухні із записником і ноутбуком, відкрив обидва. Робота завжди була його порятунком, і лист від Еріка Вордла під заголовком «Дані перепису» у вхідних Страйк сприйняв як винагороду за відмову від алкоголю й повернення до розслідування. Вордл не підвів. До листа були прикріплені дані трьох останніх переписів мешканців Чапмен-Фарм: за 1991, 2001 і 2011 роки. Страйк коротко подякував Вордлові, а тоді відкрив перший додаток і переглянув список імен.