Минуло зо дві хвилини, коли у Робін подзвонив телефон і на ньому засвітився Страйків номер.
— Раночку. Де ти?
— З одним із Франків, — тихо відповіла вона. — Їдемо в бік Лондона.
— А. Власне, я тільки хотів сказати, що умовив того журналіста поговорити зі мною. Ферґюс Робінсон. Сьогодні зустрічаюся з ним у «Гербі Вестмінстера». Ти читала його статтю?
— Так, — відповіла Робін, — і наступну теж, — про те, що зробила йому церква після публікації. Не люблять вони критику, правда?
— М’яко кажучи, — погодився Страйк. — Інша новина така, що я щойно бачив Вілла Еденсора. Знову збирає пожертви у Сохо.
— Ого, та невже?
— Так. Я до нього про всяк випадок не підходив, але вигляд хлопець має кепський. Зростом під два метри, а важить, здається, менше за тебе.
— Хоч радісний? Бо служителі в церкві усміхаються нон-стоп.
— Не радісний анітрохи. Також я попросив Пат переглянути графіки. Зможеш поїхати до Ковентрі у другій половині наступного тижня, якщо тобі зручно. Я дізнався номер Шейли Кенетт — тієї бабусі, що багато років жила на Чапмен-Фарм. Скину тобі, зможеш набрати? І спитати, чи вона не проти поговорити?
— Так, звісно, — відповіла Робін.
Не встигла вона сховати телефон до кишені, як він знову задзвонив: Ільза.
— Привіт, — сказала Робін, — як справи?
— Та що він собі думає! — обурено сказала Ільза.
— Хто? Що?
— Корм!
— Я не…
— Переспав із цією кінченою Біжу Воткінс! Ну як переспав… я так зрозуміла, що це було в її спальні, але стоячи.
Робін зрозуміла, що в неї відвисла щелепа, і стулила рота.
— Він… він мені не казав.
— Та він-то не казав, — сердито відповіла Ільза. — Вона вигадала побрехеньку, щоб узяти в мене його номер, а я не придумала, як відмовити, але сподівалася, що в нього є клепка в голові! Він же її бачив, бачив, що вона таке, мав би на кілометр до неї не підходити! Ти мусиш його попередити: вона хвора на голову. Рот просто не закривається, тут половина контори вже почула всі подробиці…
— Ільзо, я не можу йому казати, з ким спати, а з ким ні. Чи кого трахати стоячи, — додала Робін.
— Але ж вона божевільна! Тільки й хоче, що багатого чоловіка і дитину, весь час про це розповідає!
— Страйк не багатий, — сказала Робін.
— А вона цього може не розуміти після всіх його гучних розслідувань. Ти мусиш йому сказати…
— Ільзо, я не можу. Сама йому скажи, якщо хочеш. Його сексуальне життя мене не стосується.
Ільза застогнала.
— Але чого саме вона? Іншої заміни не знайшов?
— Не знаю, — чесно відповіла Робін, а тоді пошепки спитала: — Що ти маєш на увазі — «не знайшов заміни»?
— Ой, не треба, — дражливо озвалася Ільза, — наче ти не розумієш, що… чорт, мій королівський адвокат прийшов, маю бігти. Бувай.
Після цієї розмови Робін лишилося тільки поглядати на відображення Франка-Один в забрьоханому вікні вагона і крутити в голові клубок емоцій, розплутувати який не дуже хотілося. Іль-зина розповідь намалювала перед її очима дуже жваву картинку за участю Біжу, яка в крикливій рожевій сукні охопила Страйка за талію довгими засмаглими ногами, і ця картинка ніяк не хотіла йти з голови, тим паче що її уява прималювала Страйкові вельми волохату дупу.
Нарешті поїзд зупинився на «Ватерлоо-Іст». Робін прослідувала за своїм об’єктом до метро і доїхала з ним до «Пікадиллі-Серкус».
Тепер вони опинилися близько до театрального кварталу, і Робін мала більше підстав сподіватися, що обрала правильного брата. Однак Франк-Один пішов не по Шафтсбері-авеню до театру, де давали п’єсу з Ташею Майо, а рушив у бік Сохо і за десять хвилин зайшов до крамниці коміксів.
Крізь вітрину Робін бачила тільки покупців-чоловіків і вирішила, що привабить зайву увагу, якщо піде всередину, тож відійшла на кілька метрів і набрала номер, який скинув їй Страйк.
Голос, який відповів їй, був задиханий і надтріснутий — чи то через вік, чи то через паління, через все заразом.
— Алло?
— Алло, це місіс Кеннетт? — спитала Робін.
— Так. Хто це?
— Мене звати Робін Еллакотт. Я приватний детектив.
— Хто? — перепитала літня жінка.
— Приватний детектив, — повторила Робін. Виникла очікувана пауза.
— І що вам треба? — підозріливо спитав голос на тому кінці.
— Мене найняла людина, яка дуже переймається долею свого родича, що вступив до лав Універсальної гуманітарної церкви. Я сподівалася, що ви зможете розказати мені більше про УГЦ. Трохи загальної інформації. Адже ви мешкали на Чапмен-Фарм, так?