— Вона також казала, що там привласнюють кошти?
— Так, в основному готівку. Вона казала мені, що коли віряни збирають пожертви на вулиці, то мають зібрати певну суму, і тільки тоді можуть перепочити. І ти врахуй, що в них люди в Лондоні, Бірмінґемі, Ґлазґо, Мюнхені, Сан-Франциско… ти знав, що в них є філії в Німеччині і в Штатах?
— Так, читав на їхньому сайті.
— Так, і от вона казала, що малі мають зібрати сотню фунтів і лиш тоді можуть присісти чи поїсти. Також казала, що ніхто не знає, де всі ті кошти осідають, але Тато Джей не бідує. Кажуть, що в нього нерухомість в Антигуа, і принципали туди їздять на духовні ретрити. Їм рвати жили на Чапмен-Фарм не треба.
— Отже, ти притримав частину матеріалу, бо то було занадто, правильно?
— Довелося. Я хотів захистити моє джерело. Розумів, що люди назвуть її психопаткою, якщо я викладу все, що вона розповідала.
— Про надприродні явища була мова?
— А, ти вже в курсі, — кивнув Робертсон, ганяючи нікотинову жуйку між щелепами. — Саме так. Утоплена пророчиця.
— Складається враження, що колишні члени УГЦ бояться Утопленої пророчиці.
— Бо вона приходить по них, якщо вони кидають церкву.
— Приходить по них, — повторив Страйк.
— Приходить. Вірян учать, що якщо вони розкриють Божественні Таємниці, пророчиця прийде і забере їх.
— Що за Божественні Таємниці?
— Вона відмовилася розповідати.
Робертсон допив своє пиво.
— Минуло два дні після розмови зі мною, і під ранок вона побачила Утоплену пророчицю, яка літала над її ліжком. Дівчина в істериці подзвонила мені, сказала, що розповіла забагато, що тепер її забере Утоплена пророчиця, але щоб я все одно друкував статтю. Я намагався її заспокоїти. Казав, що їй треба допомога лікаря, але вона уперлася. Все повторювала: «Є те, про що ти не знаєш, є те, про що ти не знаєш». Кинула слухавку, замкнулася у батьківській ванній і порізала собі вени. Дивом вижила.
— Ох, чорт, — сказав Страйк.
— Еге ж. Батько, гадюка, в усьому звинуватив мене — при тому, що сам полоскав їй мізки за сектантство і що віддала їм усі гроші… тож з одного боку були родичі джерела з доведенням до самогубства, з іншого — УГЦ з погрозами довести газету до банкрутства, якщо вони не спростують мої заяви, а я посередині був за крок від звільнення.
— Де тепер дівчина?
— Наскільки я чув, у Новій Зеландії. Після спроби самогубства рідні запанікували, батько лишив її у спокої і звернувся по допомогу. Відправили її до родичів на інший кінець світу. Щоб почала нове життя.
— Ти їй пробував пояснити, що її в церкві, мабуть, дурили тими надприродними явищами?
— Так, але вона нічого не хотіла чути. — Робертсон витягнув з рота грудку гумки, пхнув її у вільну комірку пачки, взяв нову подушечку і заходився жувати знову. — Вона божилася, що бачила привидів і магію — але, звісно, вони це так не називають. В них це чистий дух. Хто має чистий дух, може робити надприродну фігню.
— А що виявилося «занадто» і не потрапило у друк?
— Я б оце ще випив, — відповів Робертсон і підсунув до детектива порожній келих.
Страйк зітхнув, але підвівся. Сухожилок смикнуло.
Коли він повернувся за стіл зі свіжою пінтою для Робертсона, журналіст сказав:
— Чув про Марґарет Каткарт-Бранс?
— Багата стара, лишила всі статки УГЦ у 2004 році, похована на Чапмен-Фарм, нині відома як Золота пророчиця.
— Бінґо, — відповів Робертсон. — Так от, це була погана смерть.
— В сенсі?
— УГЦ не вірить у медицину. Моє джерело розповіло, що Кат-карт-Брайс помирала у страшних муках і благала привести лікаря. За її словами, Вейси боялися, що коли пустять до неї когось, її заберуть до шпиталю, а отже, дізнаються родичі. Вони не хотіли, щоб якась далека рідня вмовила її змінити заповіт. Якби тільки я міг це довести… але перевірити не було жодної можливості. Такими речами не розкидаються, не маючи певності. Я спробував зв’язатися з родичками Каткарт-Брайс, але знайшов тільки двоюрідного онука у Вельсі, який уже змирився з тим, що плакав його спадок, і чхати хотів на бабуню. Багато років із нею не спілкувався.
Страйк записав усе це, а тоді спитав:
— Щось іще?
— Так, — кивнув Робертсон. Він роззирнувся і заговорив тихіше: — Секс.
— Кажи, — сказав Страйк.
— Вони називали це «духовним єднанням», а по суті треба було трахатися з кожним, з ким скажуть. Дівчата доводять, що їх не цікавить матеріальне, даючи всім і кожному.