— Серйозно? — не повірив Страйк.
— Це вже трапляється з тими, хто там давно та міцно. Щоб не відстрашити новачків. Моє джерело каже, що повноцінні вірянки не мають права відмовляти, коли їх просять. Я спробував протягнути це в статтю, приписавши усі потрібні «ходять чутки» і «деякі джерела стверджують», але редактор не хотів, щоб відомі члени церкви почали позиватися до нас, бо ми фактично пишемо, що вони ґвалтують людей, тож це вирізали.
Страйк і це записав, а тоді спитав:
— І що, з усіх екс-вірян тільки твоє джерело згодилося заговорити?
— Так, — кивнув Робертсон. — Решта мене послала під три чорти. Комусь було соромно, — додав він, роблячи ковток пива, — соромно, що вони на таке повелися. Вони повернулися до нормального життя і не захотіли виставляти своє минуле в газеті. Чудово їх розумію. Інші так і лишилися в неадекватному стані. Когось я просто не зміг знайти. Мабуть, уже не було серед живих.
— Ти часом не уклав списку цих екс-вірян?
— Уклав, — сказав Робертсон.
— А його в тебе часом не лишилося?
— Може, десь і є… ти мені, я тобі, що скажеш? Буде мені сенсація, якщо ти розкопаєш історію?
— Обов’язково.
— Гаразд, гляну, що там у мене…
Робертсон ще пожував свою гумку, а тоді спитав:
— То що, давно працюєш на сера Коліна Еденсора?
— Я не здаю моїх клієнтів журналістам, — відповів Страйк, навіть оком не змигнувши.
— Я мусив спробувати, — відповів Робертсон, у якого аж очі заблищали. — Еденсор останні кілька років не перебирав висловами щодо церкви.
— Он як?
— Втім, туди ж іще й інші багаті синки, мабуть, вляпалися, — мовив Робертсон, не зводячи очей зі Страйка. — Не тільки Вілл Еденсор.
— Мабуть, — нейтрально погодився Страйк, переглядаючи свої нотатки. — Отже, вона тобі так і сказала: «Є те, про що ти не знаєш»? І йшлося не про відмову у лікарській допомозі Каткарт-Брайс?
— Так, про сердешну стареньку вона мені тоді вже розповіла, — кивнув Робертсон і знову розгорнув ноутбук. — То що, яка твоя думка про Брекзит? Як наш вихід з Євросоюзу вплине на детективне ремесло?
— Та ніяк, — відповів Страйк, підводячись.
— Тобто я можу написати, що Корморан Страйк підтримує Брекзит, га?
— Можеш навіть в сраку піти, — відповів Страйк і вийшов, лишивши журналіста посміюватися йому вслід.
15
У дружбі і близьких стосунках слід робити обачний вибір. Людина оточує себе добрим чи поганим товариством, але не обома одразу.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— Боже, там таке робиться, — такими були перші слова Робін до Страйка, коли вони зустрілися наступного разу. Був понеділок після Великодня.
У Лондоні бушував ураган Кеті, ламаючи дерева і стовпи, тож Робін прийшла з червоними щоками і скуйовдженим волоссям. Вікна офісу тихо стукотіли від поривів вітру, що проносилися по Денмарк-стріт.
— Я ж тобі писав, що можемо поговорити по телефону, — сказав Страйк, який щойно поставив чайник.
— Я, мабуть, була вже в метро, — відповіла Робін, скидаючи та вішаючи на гачок пальто. — Та я не проти була вийти. Воно навіть бадьорить.
— Ти б так не казала, якби тобі в голову прилетіло смітником, — відповів Страйк, який щойно бачив, як уздовж Чарінґ-Кросс-Роуд котилися пластикові конуси. — Кави?
— Давай, — відповіла Робін, намагаючись пальцями розплутати волосся. — А що, Пат немає?
— Так, сьогодні ж державний вихідний. Плюс цієї погоди в тому, що брати Франки, може, посидять вдома.
— Сподіваюся, — сказала на це Робін. — Інша гарна новина така, що мене, здається, скоро вербуватимуть.
— Справді? — озирнувся Страйк.
— Так. Та білявка, з якою я познайомилася минулого разу, в цю суботу націлилася на мене, щойно я ввійшла. «Ой, я така рада тебе бачити знову!» Я сказала, що читала їхню брошуру і що воно наче цікаво…
— Справді цікаво?
— Та ні. Всяка банальщина про самореалізацію і бажання змінити світ. Я поводжуся стримано. Сказала, що друзі намагалися відмовити мене від УГЦ, мовляв, ходять чутки, що у них там насправді все не так, як здається.
— І що вона на це сказала?
— Що вірить, що я не така заскніла, щоб не дати церкві шансу, адже видно, що я вільнодумиця і дуже незалежна людина.
— Яка спостережлива, — пирхнув Страйк. — Тато Джей був?
— Ні. Я так розумію, минулого разу мені дуже пощастило, бо останнім часом він рідко з’являється особисто. Натомість виступала Бекка Пірбрайт… Кевінова старша сестра.
— Та ти що? — сказав Страйк, відкриваючи холодильник і дістаючи молоко. — І як вона?