— Почалося з того, що Джонатан нам виголошував промови про свої погляди. Садовив нас медитувати, посилав на вулиці збирати гроші. Інші люди приходили слухати його.
— Тобто на ферму почали приходити нові люди?
— Так, і вони платили. Дехто був із багатеньких. Потім Джонатан почав їздити зі своїми лекціями. За головну лишав Мадзу. Вона відростила волосся до попереку — мала чорні, довгі коси — і всім казала, що вона наполовину китаянка, але ніяка вона не китаянка, — презирливо сказала Шейла. — Мама в неї була така сама біла, як ми з тобою. І жодних китайців на фермі зроду не бувало. Але ми їй не казали, що вона бреше. Ми з Браяном просто раділи, що можна знову працювати на фермі. Про що ти мене питала?
— Та про церкву, — з чого вона почалася.
— А… Джонатан влаштував курси — медитація, східні релігії тощо, а потім почав проводити служби, і ми побудували на фермі храм.
— Ви були щасливі? — спитала Робін. Шейла кілька разів моргнула, а тоді відповіла:
— Іноді. Іноді бувало. Але траплялося погане. Якось уночі Раста збила машина. Джонатан сказав, що це кара небесна за всі життя, які Раст забрав на війні… а тоді сім’я малого Ґрейвза викрала його з вулиці, коли він збирав пожертви у Норвічі, і ми почули, що він повісився. Джонатан сказав, що з нами буде те саме, якщо ми підемо. Сказав, що Алекс побачив проблиск істини, але не впорався із зовнішнім світом. Це, сказав Джонатан, застереження для нас усіх.
— Ви йому повірили? — спитала Робін.
— Тоді повірила, — відповіла Шейла. — Я тоді вірила всьому, що казав Джонатан. І Браян теж. Джонатан умів переконати… умів змусити захотіти допомагати йому. Про Джонатана хотілося піклуватися.
— Піклуватися про Джонатана? — перепитала Робін.
— Так… ти б бачила, як він плакав, коли не стало Раста й Алекса. Здавалося, що він страждає більше за всіх нас.
— Ви казали, що іноді були щасливі на фермі. А що було в інший час?
— Почали коїтися страшні речі, — відповіла старенька. Її губи затремтіли. — То була Мадзу, не Джонатан… ні, не Джонатан. То все вона.
— Які страшні речі? — спитала Робін, тримаючи ручку напоготові.
— Просто… покарання, — відповіла Шейла, а її губи все ще трусилися. Помовчавши кілька секунд, вона розповіла: — Пол випадково випустив свиней, і Мадзу змусила людей побити його.
— Ви пам’ятаєте прізвище Пола?
— Дрейпер, — після секундної затримки відповіла Шейла. — Всі казали на нього Дурко. Він був не зовсім ненормальний. Трохи відсталий. Дарма його приставили до свиней. Забув зачинити ворота. Дурко Дрейпер.
— Ви знаєте, де він тепер?
Шейла похитала головою.
— А ви пам’ятаєте, як хлопчик на ім’я Джордан шмагав сам себе?
— Кого там тільки не шмагали. Так, я пам’ятаю Джордана. Підліток такий.
— А ви часом не пам’ятаєте його прізвища, Шейло?
Шейла на мить замислилася, а тоді сказала:
— Рейні. Джордан Рейні. Шибайголова. З поліцією мав проблеми.
Робін записала прізвище Джордана, а кіт, знудившись через відсутність уваги, ліниво зіскочив з канапи і почимчикував із кімнати.
— Після смерті Дайю стало ще гірше, — раптом сказала Шейла. — Ти знаєш, хто це, Дайю?
— Донька Джонатана та Мадзу, — відповіла Робін. — Вона втонула, так?
— Так і є. Шері відвела її на пляж.
— Шері Ґіттінз? — спитала Робін.
— Вона. Дурненька була. Дайю її ганяла в хвіст і в гриву.
— Шейло, ви знаєте, що сталося з Шері, коли Дайю втонула?
— Її покарали, — відповіла Шейла, тепер помітно розхвилювавшись. — Усіх причетних покарали.
— У якому сенсі «всіх причетних», Шейло?
— Шері та всіх, хто не зупинив її. Хто бачив, як вони поїхали того ранку… але ж вони не знали! Всі думали, що Дайю дозволили! І мого Браяна, і Дурка Дрейпера, і маленьку Абіґейл. Усіх покарали.
— Побили? — несміливо спитала Робін.
— Ні, — раптом дуже збудилася Шейла. — Гірше. Дуже жорстоко.
— Як?..
— Навіть не питай, — відповіла Шейла, стиснувши рученята в тремтливі кулачки. — І згадувати не варто… але вони знали, що Браян хворий, коли це з ним зробили. Він не тримав рівновагу. Джонатан казав, що він має молитися в храмі й тоді одужає. Але після покарання йому стало значно гірше. Він погано бачив, а вони все одно ганяли його збирати пожертви… а в кінці, — провадила Шейла вже в розпачі, — Браян кричав і стогнав. Не міг устати з ліжка. Його віднесли до храму. Він помер там на підлозі. Я була з ним. Цілий день він лежав тихо, а тоді помер. Уклякнув на підлозі в храмі. Я прокинулася поруч із ним і побачила, що він помер. Лежав із розплющеними очима…