І от ми закінчили ділянку, а вона раптом скрутилася. Опустилася на коліна в тому костюмі й трималася за живіт. Я перелякався, думав, вона зараз почне народжувати.
І тоді інший член групи став біля неї на коліна, але не допоміг, а просто почав співати мантру просто їй в обличчя. І всі решта теж почали співати. А я стояв і думав: «Чому вони їй не допомагають?» Але мене ніби… паралізувало, — сказав Генрі, і видно було, що йому соромно. — Здавалося, що… що в них тут так заведено… що воно, може, подіє. Тож я не… але їй було справді дуже погано, і нарешті один із них побіг до садиби, а всі інші далі співали мантру.
Хлоп, який побіг по допомогу, повернувся з дружиною Вейса.
Тут Генрі вперше завагався.
— Вона була… вона була моторошна. Вейс мені тоді подобався, але вона… я не розумів, як вони можуть бути разом. І от вона підійшла, всі перестали співати, а Мадзу просто стала над тією жінкою і отак… отак подивилася на неї. Навіть не заговорила. І та вагітна жінка перелякалася і так-сяк підвелася, і видно було, що їй дуже боляче і вона втрачає свідомість, але вона пішла з Мадзу. Ледь ішла.
Ніхто не дивився мені в очі. Всі поводилися так, наче нічого не сталося. Ввечері за столом я виглядав ту жінку, але її не було. Власне, до від’їзду я більше жодного разу її не бачив.
Я хотів поговорити з Флорою про те, що сталося, але не міг підійти до неї, а ночувала вона в іншій спальні.
Тоді в останній вечір до нас знову звернувся Тато Джей. Знову в храмі. Світло вимкнули, а він став перед великими ночвами з водою, підсвіченими такими ніби підводними вогнями, і змусив воду робити різні речі. Вона піднімалася за його командою, закручувалася спіралями, він розділяв її і знову з’єднував… Я злякався, — зізнався Генрі. — Думав: «Та ні, це фокуси», — але не розумів, яким чином він це робить. Тоді він змусив воду показати обличчя, людське обличчя. Одна дівчина закричала. А тоді вода заспокоїлася, світло знову ввімкнули, і Тато Джей сказав: «Під кінець нас відвідав дух. Іноді вони приходять, особливо якщо зібралося багато Сприйнятливих». І сказав, що, вочевидь, новачки виявилися дуже чутливими до таких речей.
А тоді у нас спитали, чи ми готові до переродження. І люди почали підходити і лягати в ті ночви, під воду, а тоді їх витягали, і всі аплодували й раділи, Тато Джей їх обіймав, і вони ставали біля стіни разом з іншими вірянами.
А я просто всирався зі страху, — додав Генрі. — Не можу пояснити… було очікування, що ти приєднаєшся і всі тебе схвалять, дуже сильний тиск, всі дивилися, і я просто не уявляв, що буде, якщо я відмовлюся.
А тоді покликали Флору, і вона пішла просто до води, лягла у ночви, випірнула, вся така щаслива, і усміхнена стала біля стіни.
І присягаюся, я не знаю, чи стало б мені сили сказати «ні», але, СЛАВА БОГУ, там була ще одна дівчина переді мною, чорна дівчина з татуюванням Будди на шиї, і я ніколи її не забуду, бо якби не вона… вони назвали її ім’я, а вона сказала: «Ні, я не хочу приєднатися». Чітко і ясно. І атмосфера стала просто крижаною. Усі дивилися на неї вовком. Усміхався тільки Тато Джей, який їй прочитав цілу лекцію про те, що, звісно, світ матеріалізму вабить. Він прозоро натякав, що вона хоче працювати на якогось нафтового гіганта замість рятувати світ. Але вона стояла на своєму, хоч і розплакалася.
А тоді покликали мене, і я сказав: «Я теж не хочу». І побачив обличчя Флори. Таке, ніби я її вдарив.
Тоді покликали двох людей, що залишилися, і вони приєдналися.
А тоді, поки всі аплодували і вітали нових вірян, до мене і до дівчини, яка відмовилася, підійшла Мадзу і сказала: «Ви йдете зі мною». Я сказав: «Я хочу спочатку поговорити з Флорою, я з нею приїхав». Мадзу сказала: «Вона не хоче з тобою говорити». Флору вже вивели разом з іншими вірянами. Вона навіть не озирнулася.
Мадзу відвела нас до садиби і сказала: «Автобус їде тільки завтра вранці, тож доведеться почекати тут». І вона показала нам кімнатку без ліжок і з ґратами на вікнах. Я сказав: «Я приїхав машиною», — а тоді до дівчини: «Підкинути тебе до Лондона?» Вона погодилася, і ми поїхали… Вибачте, мені треба ще випити, — мляво промовив Генрі.
— Я пригощу, — сказав Страйк, підводячись.
Коли він повернувся до столика з новим джин-тоніком для Генрі, то побачив, що молодший чоловік витирає окуляри своєю шовковою краваткою. Він здавався приголомшеним.
— Дякую, — сказав він, надягаючи окуляри, взяв склянку і зробив великий ковток: — Боже, навіть згадувати про це… а я там пробув усього тиждень.
Страйк, який детально записував усе, що розповідав Генрі, повернувся на дві сторінки назад.
— Та вагітна жінка, яка упала… ви більше ніколи її не бачили?