— Не бачив, — відповів Генрі.
— Можете її описати? — спитав Страйк, знову беручи ручку.
— Е… білява, в окулярах… Не дуже чітко пам’ятаю.
— Ви бачили, щоб на Чапмен-Фарм до когось застосовували насильство?
— Ні, — відповів Генрі, — але Флора точно бачила. Вона мені про це розповідала, коли вибралася.
— А коли вона вибралася?
— За п’ять років. Я почув, що вона вдома, і подзвонив їй. Ми зустрілися, і я був у шоці від того, якою вона стала. Така худа. Така хвора. І вона була… не в собі.
— Як саме не в собі?
— Боже, та як лише можливо. Спершу говорила ніби нормально, потім знічев’я почала сміятися. Таким абсолютно фальшивим сміхом. Тоді так-сяк зупинилася і сказала: «Я надягала щасливе обличчя…» — і я не знаю, може, їх так змушували робити, — сміятися, коли їм сумно, — але це було моторошно. А ще вона весь час співала мантри. Ніби не могла контролювати себе.
Я спитав, чому вона пішла, і Флора відповіла, що почали коїтися погані речі, але вона не хоче про них говорити, а тоді після двох склянок воно з неї само полилося. Вона сказала, що її шмагали ременем, розповіла про секс, — що її змушували спати з кожним, на кого вкаже церква, — і весь час сміялася і намагалася перестати… на неї просто страшно було дивитися. А після третьої склянки, — додав Генрі вже пошепки, — вона сказала, що бачила, як Утоплена пророчиця когось убила.
Страйк підняв погляд від записника.
— Але вона не сказала… вона відмовилася розповідати подробиці, — швидко додав Генрі. — Можливо, це було… не вигадка, але… вона була не в собі. Коли Флора це сказала, то дико перелякалася. Вона була п’яна, — додав Генрі, — п’яна як чіп із трьох склянок. Вона п’ять років не вживала алкоголю, тож не дивно…
— Вона казала, кого було вбито?
— Ні, тільки додала, що це бачила не лише вона. Сказала щось типу: «Там були всі». А тоді в неї почалася справжня паніка, вона запевнила, що хотіла сказати інше, що я маю все забути, інакше Утоплена пророчиця забере її наступною, бо вона розповіла про це. Я відповів: «Та все гаразд, я ж бачу, що ти жартуєш…»
— Ви в це повірили? Що то був жарт?
— Ні, — непевно відповів Генрі, — вона зовсім не жартувала… але ж ніхто про таке не заявляв, так? І якщо там було багато свідків, хтось би звернувся до поліції? Можливо, церква просто влаштувала виставу, ніби хтось загинув, щоб залякати людей?
— Можливо, — погодився Страйк.
Генрі глянув на годинник.
— Мені за двадцять хвилин треба бути в іншому місці. Чи це…
— Ще кілька питань, якщо ваша ласка, — сказав Страйк. — Той чоловік на ім’я Джо, який вас завербував… Ви часто бачили його, поки були на фермі?
— Він там з’являвся, — відповів Генрі. — Але я з ним більше не розмовляв.
— Що він робив у барі? Алкоголь хіба не заборонений церквою?
— Заборонений, — сказав Генрі. — Не знаю… може, він пив щось безалкогольне?
— Гаразд… на фермі було багато дітей?
— Певна кількість, так. Там мешкало кілька сімей.
— Ви пам’ятаєте чоловіка на ім’я Гарольд Коатс? Він був лікарем.
— Ем… здається, — відповів Генрі. — Такий старий?
— Так, він мав уже бути в поважному віці. Ви бачили його з тими дітьми?
— Здається, ні.
— Гаразд, тоді, мабуть, це все, — сказав Страйк і дістав із гаманця візитівку. — Якщо ще щось згадаєте, подзвоніть мені.
— Обов’язково, — відповів Генрі, взяв картку і допив свій другий джин-тонік.
— Дуже вдячний, що ви погодилися зустрітися зі мною, Генрі, — сказав Страйк, підводячись, щоб потиснути йому руку.
— Нема за що, — відповів Генрі, теж підводячись. — Сподіваюся, я хоч трохи допоміг. Я завжди так паскудно почувався, бо не забрав із собою Флору, тож… так… власне, я саме тому погодився з вами поговорити. Ну, бувайте. Приємно було познайомитися.
Щойно Генрі рушив до виходу, до пабу ввійшла чорнява жінка, і з гнівом та відчуттям цілковитої невідворотності Страйк упізнав Шарлотту Росс.
18
Грім та вітер: образ СТІЙКОСТІ.
Так муж учтивий стоїть твердо
І не змінює напряму.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Страйк підозрював, що Шарлотта не забариться, відколи Генрі сказав, що теж із нею знайомий. Люди повертали голови в її бік; Страйк бачив це роками — її краса вривалася в приміщення, мов холодний вітер. Вони з Генрі здивовано зойкнули, зустрівшись біля дверей (Генрі, схоже, здивувався щиро), а Страйк тим часом зібрав свої речі.