— «Було»? — перепитала Робін.
— Так точно. Я там прорубау стежку. І саме так переконауся, що вони там ніц не бачать: ніхто не прибіг мене виганяти, а я там кілька годин порався. Переліз через той дріт, мало причандали на ньому не залишиу — та будь ласка, не треба вдячності — і все там позрізав. Тепер там манюня просіка, просто біля дороги. Якби я це не зробиу, — сказав Барклей до Робін, — тобі довелося б щоразу пояснювати, чого ти вся подерта-подряпана.
— Збіса добра робота, — сказав Страйк.
— Дякую, Семе, — тепло мовила Робін.
— І нарешті, ми перевірили, що буде, якщо вони побачать когось біля паркану на камері, — сказала Мідж, показуючи на синій хрестик на мапі. — Я перелізла через паркан ось тут. П’ять хвилин — і до мене вже прибіг хлоп із косою. Я прикинулася дурненькою, мовляв, гуляла, а може, тут при фермі якась крамничка. Він мені повірив. Ферма знаходиться поруч із місцевою мальовничою стежкою, Лайонс-Маут.
— Гаразд, — мовив Страйк, взяв зі стільця цілком реалістичний пластиковий камінь і поклав на стіл, — оце лежатиме на сліпій плямі, просто біля паркану.
Він показав Робін, що всередині.
— Міні-ліхтарик, ручка і папір, якщо всередині тобі такого не дадуть. Ти пишеш нам записку, ховаєш у камінь і кладеш там, де не видно на камері. Щочетверга о дев’ятій вечора ми забираємо твої записки і кладемо свої, ти читаєш там само, тоді рвеш. Якщо ти пропускаєш четверговий лист, хтось із нас лишається поблизу і заглядає у камінь знову і знову. Якщо до вечора суботи від тебе немає звісток, ми заходимо.
— Це надто скоро, — заперечила Робін. — Краще в неділю.
— Чому?
— Бо якщо я надто старатимуся не пропускати четверги, я ризикую себе виказати. Хочу більше часу для маневру.
— Які інструкції ти від них отримала? — спитала у Робін Мідж.
— Телефони і будь-які електронні пристрої заборонені. Кажуть, що можна їх здати, коли…
— Нічого з собою не бери, — в унісон сказали Мідж та Барклей.
— Ні, давати УГЦ в руки свій телефон точно не слід, — погодився Страйк. — Лиши його тут, в офісному сейфі. Ключі від квартири теж. Не бери з собою нічого, пов’язаного з твоїм реальним життям.
— Я повинна привезти водонепроникний плащ, — провадила Робін, — і три зміни білизни. І все. На місці видадуть спортивний костюм, свої звичайні речі треба залишити у шафці. Заборонено брати алкоголь, цукор, сигарети, наркотичні речовини та будь-які лікарські засоби.
— І ліки не можна? — спитав Барклей.
— Тіло саме зцілиться, щойно дух буде достатньо чистим, — з цілком серйозним обличчям сказала Робін.
— Йопсіль-мопсіль, — тільки і сказав Барклей.
— Ну звісно, нащо УГЦ люди, яким потрібні ліки, — мовив Страйк. — Те постування жоден діабетик не витримає.
— Туалетне начиння теж не можна. Все дадуть, — сказала Робін.
— Навіть свій дезодорант не можна? — обурилася Мідж.
— Жодних згадок про життя поза фермою, — відповіла Робін. — Вони не хочуть, щоб люди сприймали себе як індивідуальність.
Після цієї ремарки запала кількасекундна тиша.
— Ти ж про себе подбаєш там? — спитав Барклей.
— Так, усе буде гаразд. А якщо щось піде не так, у мене є ви, правда? І мій вірний камінь.
— Сьогодні Дев з’їздить туди і покладе камінь на точку, — сказав Страйк. — Можливо, тобі доведеться його пошукати. Ми хочемо, щоб було схоже, що той камінь там сто років лежить.
— Так, — мовив Барклей, ляснувши себе по стегнах, і підвівся. — Пішоу я приймати вахту в Літтлджона. Франк-Один пообідає і буде готовий трошки посталкерити.
— А мені час до Дева, — сказала Мідж, глянувши на годинник. — Подивимося, що там Біґфут.
— Уже з кимсь зустрічався? — поцікавилася Робін, яка за всіма приготуваннями до мандрівки на Чапмен-Фарм і пошуками екс-вірян УГЦ не мала часу зазирати до справи Біґфута.
— Був у «Стрінґфелловз», — зневажливо відповіла Мідж, — але дружина не відсудить половину бізнесу на підставі одного приватного танцю… і не те щоб я зичила успіху цій зарозумілій сучці.
— Ми на стороні клієнта, навіть коли клієнт мурло, — нагадав Страйк.
— Та знаю, знаю, — озвалася Мідж, прямуючи до приймальні, де висіла її шкіряна куртка, — але іноді набридає допомагати людям, які за все життя й дня не працювали.
— Щойно трапиться голодна сирітка, яка зможе нас найняти, вона твоя, — сказав Страйк.
Мідж сардонічно відсалютувала, а тоді сказала Робін:
— Якщо до твого від’їзду не побачимося, бажаю удачі.