— О Боже, дуже боялися, — відповіла Ніав. — Вона була… я ніколи раніше і ніколи після не бачила таких, як вона.
— Що саме ви маєте на увазі? — спитав Страйк.
Ніав раптом здригнулася, а тоді ніяково засміялася.
— Вона… я завжди уявляла, що насправді вона величезна павучиха. Ти не знаєш, що вона може тобі зробити, але не хочеш і близько підходити. Ось так я сприймала Мадзу.
— Ми чули, — сказав Страйк, — про побиття та шмагання.
— Дітей до такого не підпускали, — відповіла Ніав, — але іноді ми бачили дорослих із синцями чи порізами. Ми навчилися не питати про таке.
— Також ми знаємо про хлопчика, якого прив’язали до дерева на цілу ніч, — сказала Робін.
— Так, це… це було доволі поширене покарання для дітей, — відповіла Ніав. — Дітям не можна було розповідати про виховні дії над ними, але зрозуміло, що по гуртожитку ходили чутки. Мене особисто ніколи сильно не карали, — додала Ніав. — Я не переступала межі, і Ойсин та Мейв теж. Ні, справа була не в тому, що з нами там робили, а в тому, що могли зробити. Було постійне відчуття прихованої небезпеки.
Мадзу і Тато Джей вміли робити надприродні штуки… тобто зрозуміло, що нічого надприродного там не було, і тепер я це знаю, але тоді вірила. Я думала, що вони мають силу. Вони могли рухати речі, просто показуючи на них. Також я бачила, як він левітує. Всі дорослі в це вірили чи робили вигляд, що вірять, тож нам нічого не лишалося. Але найбільше діти боялися Утопленої пророчиці. Знаєте, хто це?
— В загальних рисах, — відповіла Робін.
— Мадзу розповідала нам історії про неї. То була нібито ідеальна дівчинка, яка ніколи не робила поганого і була призначена для великої долі. Нам казали, що вона потонула навмисно, щоб довести, що дух сильніший за плоть, що вона повернулася на Чапмен-Фарм у тій же білій сукні, в якій потонула, і з’являється в лісі, де колись гралася… і ми її бачили, — тихо додала Ніав. — Я кілька разів бачила її вночі. Вона стояла між деревами і дивилася на наш гуртожиток.
Ніав здригнулася.
— Впевнена, це був якийсь обман, але потім мені роками снилися кошмари. Я бачила її за вікном моєї спальні у Вітбі в тій мокрій білій сукні і з чорним, як у Мадзу, волоссям. Вона стояла і дивилася на мене, бо ми всі поводилися погано, бо ми втекли з Чапмен-Фарм. Усі діти на Чапмен-Фарм боялися Утопленої пророчиці. «Вона слухає. Вона знає, коли ви брешете. Вона прийде і схопить вас у темряві». Цього було досить, щоб ми лякалися і слухалися.
— Ще б пак, — сказала Робін.
Страйк дістав із нагрудної кишені складений список.
— Чи можу я зачитати вам кілька імен і спитати, чи ви пам’ятаєте цих людей? — спитав він. Ніав кивнула. Однак перші шість імен, названі Страйком, вона не впізнала.
— Вибачте, це було давно, хіба що вони були з нашого гуртожитку…
Першим Ніав упізнала ім’я Кевіна Пірбрайта, і з її реакції Робін виснувала, що про смерть Ніав не знає.
— Кевін Пірбрайт, так! Пам’ятаю його і його сестру, Емілі. Вони були приємні. І в них ще була старша сестра, Бекка, яка повернулася невдовзі після нашого приїзду.
— «Повернулася»? Що ви маєте на увазі? — спитав Страйк, тримаючи ручку напоготові.
— Вона три роки пробула у бірмінґемському центрі. Тато Джей готував із неї майбутню лідерку церкви. Така ділова! Фаворитка Тата Джея і Мадзу. Мені вона не подобалася.
Страйк читав нові імена, але Ніав хитала головою, аж тут він дійшов до Флори Брюстер.
— Так, я, здається, пам’ятаю її. Молода дівчина, так? Я їй допомагала робити її першу солом’яну ляльку — на фермі їх багато роблять, щоб продавати у Норвічі.
Страйк продовжував перелічувати імена.
— Пол Дрейпер? Він був, мабуть, старший за вас. Підліток.
— Ні, Пола не пам’ятаю.
— Джордан Рейні? Теж підліток.
— Ні, вибачте.
— Шері Ґіттінз?
— Ні. Може, вони там і були, але я їх не пам’ятаю.
— Марґарет Каткарт-Брайс?
— Боже, так, пам’ятаю її, — стрепенулася Ніав. — Вона була така дивна, з натягнутою шкірою, їй дуже сильно перекроїли обличчя. Багатійка, яка часто відвідувала ферму. Була ще одна любителька коней і кілька відвідувачок «йоги» з Татом Джеєм, але Марґарет була найбагатша.
Страйк читав далі, але з усіх імен Ніав упізнала тільки Гарольда Коатса.
— Він був лікарем, правильно?
— Так, — відповів Страйк. — Ви з ним часто перетиналися?
— Я ні, а Мейв так. У неї була висипка від нервів. Він її лікував.
Страйк із кам’яним обличчям зробив нотатку.
— Ви пам’ятаєте доньку Джонатана Вейса? — спитала Робін.