Раніше Бекка здалася їй схожою на мотиваційну ораторку, а тепер скидалася скоріше на таку собі ідеальну скаутку: красива, акуратна, кароока, з густими віями, лискучим каштановим волоссям і білим овальним обличчям. Коли вона усміхалася, на щоках з’являлися ямочки. Вона збирала навколо себе новоприбулих і випромінювала бадьорий авторитет.
Поруч із Беккою стояв опецькуватий молодик з низьким чолом, темними очима, кучерявим чорнявим волоссям і проваленою нижньою щелепою. Подивившись на нього, Робін відзначила легку сіпавку: праве око почало неконтрольовано підморгувати, і він хутко затулив його рукою. На молодику теж була помаранчева накидка, а в руці він тримав планшет. Коли Робін підійшла до групи, у ній було вже сім чи вісім людей із наплічниками та сумками.
— Привіт, — сказала вона.
— Доброго ранку! — озвалася Бекка. — Ти одна з нас?
— Наче так, — відповіла Робін. — Ровена Елліс.
Молодик із планшетом поставив галочку перед іменем.
— Чудово! Я Бекка, а це Дзян, — він буде нашим водієм.
— Привіт, — сказала молодику Робін, але той тільки гмикнув.
Почувши ім’я «Дзян», Робін подумала, що це може бути другий син Джонатана Вейса, хоча молодик був нітрохи не схожий на очільника церкви.
Інші новонавернені являли собою еклектичний гурт. Вона впізнала смаглявого юнака в окулярах, який приходив до храму в футболці зі Спайдерменом, але решта облич здавалася незнайомою. Тут був червонощокий чоловік років сімдесяти, схожий на професора у твідовому піджаку і з пелехатим білим волоссям; дві юні дівчини, які весь час хихотіли — одна пухка і з яскраво-зеленим волоссям, друга бліда, білява і з купою пірсингу. Над групою витала нервова напруженість, ніби ці люди прийшли складати якийсь серйозний іспит.
За п’ять хвилин до десятої група виросла до двадцяти осіб, всі імена означено. Бекка повела всіх через жваву вулицю у провулок, де чекав акуратний білий мікроавтобус із логотипом УГЦ. Робін опинилася на сидінні біля вікна за юними дівчатами. Поруч сів юнак в окулярах.
— Привіт, я Амандіп, — сказав він.
— Ровена, — усміхнулася Робін.
Мікроавтобус зрушив із місця, а Бекка взяла мікрофон і стала на коліна на передньому сидінні, звертаючись до присутніх.
— Всім доброго ранку! Я Бекка Пірбрайт, і я благословенна належати до Універсальної церкви з вісьмох років. Я коротко опишу вам, що чекає на вас під час тижневого ретриту, і залюбки відповім на всі питання! Тільки спершу виїдемо з Лондона, щоб мене не арештували за відсутність ременя безпеки! — додала вона і знову сіла. Почулися смішки.
Поки їхали Лондоном, у салоні почали точитися тихі розмови, але за якоюсь мовчазною згодою всі поштиво шепотіли, ніби вже опинилися в місці поклоніння. Амандіп розповів Робін, що він докторант і вивчає технічні науки, Робін поділилися історію про своє буцімто скасоване весілля і неіснуючу кар’єру піарниці, і майже всі в автобусі дізналися, що літній чоловік — професор антропологічної філософії на ім’я Волтер Фернсбі. Робін помітила, що Бекка роздивляється пасажирів у дзеркалі заднього огляду, яке було повернуте на салон замість дороги. Легкі рухи правого плеча Бекки вказували на те, що вона робить нотатки.
Коли мікроавтобус виїхав на трасу М11, Бекка знов увімкнула мікрофон і почала, звертаючись до пасажирів у дзеркало:
— Привіт! Отже, ми виїхали, і тепер я розкажу вам, що чекає вас на Чапмен-Фарм. Це справді важливе місце в історії нашої церкви. Чи хтось із вас читав книжку Тата Джея «Відповідь»?
Більшість пасажирів підняли руки. Робін свідомо не читала книжку Джонатана Вейса до входження у церкву, щоб мати привід ставити більше питань і щоб справити враження людини, яку треба переконувати в істинності вчення УГЦ.
— Ті, хто читав «Відповідь», уже знають, що ми слідуємо вченню п’ятьох пророків, похованих чи шанованих на території Чапмен-Фарм. Ваше перебування на фермі передбачає три заняття: навчання, служіння та духовну практику. На вас чекають різноманітні завдання, серед яких практична діяльність на свіжому повітрі та задоволення духовних потреб. Ми виявили, що під час таких ретритів люди дізнаються про себе навіть більше, ніж про нас. Для початку я роздам вам форми з опитуванням. Заповніть їх якомога ретельніше… ручки я теж видам. Ми їдемо рівним, гладеньким відрізком траси, тож сподіваюся, що нікого не закачає!