— Невелика перевірка, — сказала служителька і перетрусила торбу Робін, перевіряючи вміст, а тоді кивком відправила на лаву до інших, хто вже перевдягнувся.
Білява дівчина крізь сльози питала, чому Гетті вимагає від неї зняти численні цвяшки та кільця з брів та носа.
— Це чітко сказано у брошурі, — спокійно відповідала служителька, — прикраси заборонені. Люба, ну там же все зрозуміло написано. Просто поклади це все у шафку.
Дівчина роззирнулася у пошуках підтримки, але марно. Зрештою зі сльозами на очах вона почала витягати з себе шматочки металу. Її зеленокоса подруга спостерігала за цим, і Робін здалося, що вона розривається між співчуттям і бажанням злитися з мовчазними іншими на лаві.
— Чудово! — сказала Бекка, коли всі надягнули помаранчеві однострої і закинули на плечі торби з мішковини. — А тепер ідіть за нами!
Група підвелася і з торбами пройшла за Беккою і Дзяном у другі двері, за якими була стежка між квадратними будівлями зі світлої цегли. До вікон праворуч були прикріплені вирізані з паперу барвисті дитячі долоньки.
— Це наші класні кімнати, — гукнула Бекка через плече, — і дитячі гуртожитки!
У цю мить із класного приміщення вийшла процесія дітлахів у крихітних помаранчевих костюмчиках. Їх вели двоє жінок. Новоприбулі зупинилися, пропускаючи дітей, які прямували до будівлі навпроти, а ті дивилися на них круглими очима. Робін помітила, що волосся у всіх було підстрижене дуже коротко.
— О-о-о! — сказала зеленокоса юнка. — Як чарівно!
Коли група дійшла до арки в кінці стежки, Робін почула ахи від людей попереду, а коли сама вийшла на мощене подвір’я за брамою, зрозуміла, в чому річ.
Перед ними височіла величезна п’ятигранна споруда з червонуватого каменю. Білі мармурові колони стояли обабіч широких сходів, теж білих і мармурових, що піднімалися до подвійних золотих дверей, нині зачинених, але у такій самій червоно-золотій різьбленій оправі, як у храмі на Руперт-Корт, з тими самими тваринами, але у значно більшому масштабі.
Перед храмом у центрі подвір’я чотири простих кам’яних саркофаги оточували центральний фонтан із басейном, ніби промені сонця. В центрі басейна була статуя дівчинки, чиє довге волосся було розвіяне, немов у воді, обличчя дивилося вгору, а права рука тягнулася до неба. За її спиною бив фонтан, покриваючи поверхню басейна переливчастим ряботинням.
— Наш храм, — сказала Бекка, усміхаючись у відповідь на здивовані й захоплені погляди новоприбулих, — і наші пророки.
Вона повела їх до фонтану, біля якого вони з Дзяном швидко опустилися на коліна, опустили пальці у воду і торкнулися кожен свого чола. В унісон вони промовили:
— Утоплена пророчиця благословить тих, хто вклоняється їй.
Робін не дивилася на реакцію своїх супутників, бо була зайнята запам’ятовуванням плану забудови. Будинок на лівій стороні двору скидався на стару садибу. Первісно звичайна споруда з викладеними круглими камінцями стінами, він явно був добудований і капітально відремонтований. З’явилися нові прибудови і подвійні двері з різьбленими драконами.
Навпроти садиби з іншого боку подвір’я Робін побачила значно простіші будівлі, — вочевидь, гуртожитки.
— Гаразд, — сказала Бекка, — жінки підуть зі мною, а чоловіки — з Дзяном. Потім знову зберемося біля фонтану.
Бекка повела жінок до центрального гуртожитку праворуч. Його інтер’єр нагадав Робін велику старомодну лікарню. Ряди металевих ліжок, блискуча кахляна підлога. Стіни були білі та голі. З центру стелі звисав великий мідний дзвін, від язика якого до входу тягнулася мотузка.
— Обирайте будь-яке ліжко, на якому не лежить піжама, — сказала Бекка, — і кладіть торби у скрині під своїми ліжками. На подушках на вас чекають щоденники! — гукнула вона услід жінкам, які вже розходилися, вибираючи собі спальні місця. — Ми просимо вас щодня записувати свої думки та враження! Так легше відстежувати духовний прогрес, а ще це допоможе принципалам краще вести вас під час вашої мандрівки з нами. Щоранку щоденники збиратимуть і читатимуть! Будь ласка, розбірливо підпишіть свій щоденник і в жодному разі не виривайте сторінки!
Більшість жінок притягнув дальній край гуртожитку, де вікна дивилися на ліс, але Робін, яка хотіла опинитися якомога ближче до дверей, помітила ліжко біля стіни і встигла поперед усіх кинути на нього свою піжаму. До порожнього щоденника був прикріплений олівець на мотузці. Роззирнувшись, вона побачила кілька невеликих дерев’яних столів із солідними механічними стругачками, як у школі. Поклавши торбу до плетеної скрині під ліжком, вона підписала щоденник іменем Ровени Елліс.