— О, круто! — радісно відгукнулася зеленокоса Пенні.
Тайо відчинив двері другої будівлі. Їх зустрів стрекіт швейних машинок.
Двоє молодих жінок і чоловік у дальньому кінці кімнати шили на машинках якісь кишеньки чи гаманці, а тоді Робін зрозуміла, що невелика група людей за ближчим столом набиває їх і перетворює на маленьких м’яких черепашок. Робітники розвернулися до прочинених дверей і заусміхалися. Між ними були вільні стільці, призначені для новоприбулих — так, щоб новачки сіли між дійсними членами церкви.
— Групу Вогню покликано до служіння, — проголосив Тайо.
Підвівся приязний чоловік років сорока з недоробленою черепахою в руці.
— Чудово! — сказав він. — Сідайте всі!
Робін опинилася між дуже красивою дівчиною, на вигляд китаянкою, яка сиділа трохи далі від столу, ніж усі, через помітну вагітність, і літньою білою жінкою з поголеною головою, на якій ледь пробивалася коротенька сива щетина. Робін помітила фіолетові мішки в неї під очима і дуже розпухлі суглоби на руках.
— Побачимося за вечерею, — оголосив Тайо. Виходячи, він затримав погляд на Робін.
— Ласкаво прошу! — бадьоро сказав лідер майстерні, оглядаючи новачків. — Ми їх робимо для продажу на вулицях. Всі зароблені кошти підуть на проект «Житло для людства». Як ви, мабуть, знаєте…
І він почав розповідати про статистику бездомності і діяльність церкви, направленої на вирішення цієї проблеми, а Робін потай роздивлялася приміщення. На стінах висіли великі таблички у рамках, і на кожній було твердження: «Я припускаю, що це можливо»; «Мене покликано до служіння»; «Я живу, щоб любити і дарувати»; «Я маю владу над своєю душею»; «Я живу за межами матерії».
— …з радістю розповідаю, що завдяки наших хостелам у Лондоні майже тисяча людей більше не живе на вулиці.
— Bay! — сказала зеленокоса Пенні.
— Серед нас, власне, є бенефіціарка цієї схеми, — провадив лідер, показуючи на вагітну китаянку. — Ван опинилася в дуже складній ситуації, але знайшла наш гостел, а тепер стала вірянкою УГЦ, яку люблять і цінують.
Усміхнена Ван кивала.
— Добре, поруч із вами є набивка і порожні шкурки. Щойно наповните свою коробку, несіть черепашок нашим машиністам, і вони їх зашиють.
Робін дістала матеріали з коробки між собою та Ван і заходилася працювати.
— Як тебе звати? — тихо спитала у Робін жінка з поголеною головою.
— Ровена, — відповіла Робін.
— А я Луїза, — сказала жінка, і Робін згадала, що Луїзою звали маму Кевіна Пірбрайта.
Їй стало цікаво, чому в Луїзи поголена голова. У зовнішньому світі вона б вирішила, що жінка пережила хіміотерапію, але тут, зважаючи на погляди УГЦ, це було сумнівно. Шкіра Луїзи була зів’яла, побита вітрами; вона скидалася на людину, яка більшу частину часу проводить під відкритим небом.
— Швидко виходить, — сказала вона, спостерігаючи, як Робін набиває черепашку. — Звідки ти?
— З Прімроуз-Гілл у Лондоні, — відповіла Робін. — А ти…
— Гарний район. В тебе є рідні?
— Менша сестра, — відповіла Робін.
— А батьки живі?
— Так, — відповіла Робін.
— Ким працюють?
— Батько керівник хеджевого фонду. А в мами власний бізнес.
— Що за бізнес?
— Кадровий аутсорсінґ для інших компаній, — відповіла Робін.
Луїза працювала повільно — руки не слухалися. Робін помітила, що всі нігті в неї зламані. Всюди за столом члени церкви бесідували з новачками справа від себе, і Робін чула, що ці розмови такі ж самі, як у неї з Луїзою: вони ставили швидкі питання, витягаючи якомога більше особистої інформації. Під час короткої паузи у розмові з Луїзою вона встигла почути, як Маріон Гакслі каже сусідці, що вона домогосподарка, а раніше у них із чоловіком було похоронне бюро.
— Ти не одружена? — спитала Луїза у Робін.
— Ні… збиралася, але ми вирішили скасувати весілля, — відповіла Робін.
— О, дуже прикро, — сказала Луїза. — Чому ти зацікавилася УГЦ?
— Це подруга зацікавилася, — відповіла Робін. — Запросила піти, потім не прийшла, і я потрапила до храму сама.
— Це не випадковість, — сказала Луїза точно так само, як білява служителька під час першого візиту Робін до храму. — Чистих духом так і закликають, — ніби випадково. Ти знаєш притчу про сліпу черепаху? Яка живе на дні океану і виходить лише раз на тисячу років? Будда сказав: «Уявіть, що в океані плаває ярмо, — а тоді спитав: — Яка вірогідність, що стара сліпа черепаха вирине на поверхню точно в такому місці, що ярмо надягнеться їй на шию?» Ось як важко знайти просвітлення більшості людей… ти добре працюєш, — сказала Луїза, дивлячись, як Робін закінчує вже четверту черепаху. — Думаю, ти дуже швидко станеш чиста духом.