Групою знову пробігла хвиля смішків.
— Саме так! — сказала Мадзу. — Нічого, якщо попервах сміх фальшивий. Просто смійтеся. Ну ж бо, смійтеся!
Дехто з рекрутів вичавив із себе фальшивий сміх, який розсмішив інших уже по-справжньому. Робін чула власні силувані смішки за цілком щирим хихотінням зеленокосої Пенні.
— Ну ж бо, — сказала Мадзу, зі сцени дивлячись на Робін. — Посмійся для мене!
Робін засміялася гучніше, а тоді глянула на сіренького юнака, який сміявся дуже рішуче і дуже ненатурально, ще й відсапувався, раптом розвеселилася і зареготала по-справжньому. Цей заразливий звук перекинувся на інших, і скоро Робін не мала сумнівів, що всі присутні сміються щиро.
— Ну ж бо! — казала Мадзу, махаючи на них руками, ніби диригентка. — Смійтеся, смійтеся!
Робін не знала, скільки часу сміялася група; може, всього п’ять хвилин, а може, всі десять. Щоразу, коли починало боліти обличчя і сміх ставав ненатуральним, вона з подивом відчувала новий напад справжнього сміху.
Зрештою Мадзу торкнулася пальцем губ, і сміх припинився. Всі стояли трохи задихані й досі усміхнені.
— Відчуваєте? — спитала Мадзу. — Ви контролюєте власний настрій і душевний стан. Осягніть це — і ви зробите перший крок на шляху до вільного духу. А коли досягнете його — матимете силу, про яку навіть не мріяли… А тепер станьмо на коліна.
Цей наказ заскочив присутніх зненацька, але всі скорилися й інстинктивно заплющили очі.
— Благословенне Божество, — заспівала Мадзу, — дякуємо тобі за колодязь радості, який ти помістило всередині кожного нас, що його світ матеріалізму намагається висушити. Пізнаючи свою силу, ми славимо твою силу, яка завжди лежатиме за межами нашого сприйняття. Всі ми спершу дух і лиш потім плоть, всі ми маємо в собі крихту сили, яка оживлює Всесвіт. Дякуємо тобі за сьогоднішній урок і за мить радості. А тепер встаньте, — наказала Мадзу.
Робін підвелася разом з усіма. Мадзу зійшла зі сцени, помаранчевий шлейф тягнувся за нею чорними мармуровими сходами. Вона повела усіх до зачинених дверей храму. Наблизившись, вона вказала на клямки блідим пальцем. Ті заворушилися, і двері повільно відчинилися. Робін очікувала побачити, що це зробив хтось з іншого боку дверей, але за ними нікого не було.
27
Грім із гуркотом виходить із землі:
Образ ЗАВЗЯТТЯ.
Так стародавні царі складали музику
На пошану чеснот
І урочисто підносили її
Верховному Божеству…
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— Ти це бачила? — видихнула Пенні на вухо Робін, коли вони спускалися сходами. — Вона відчинила двері, навіть не торкнувшись їх!
— Так! — із ретельною збентеженістю відповіла Робін. — Що це було?
Сама вона була певна, що двері відчинилися завдяки якомусь трюку, якомусь прихованому механізму, але видовище вийшло на диво переконливе.
Попереду, на подвір’ї, сама-одна чекала Бекка Пірбрайт. Озирнувшись, Робін побачила, що Мадзу повернулася до храму.
— Як минула радісна медитація? — спитала Бекка.
Їй відповів невеличкий хор із фраз «так круто» і «неймовірно».
— Перш ніж підемо вечеряти… — («Слава Богу!» — подумала Робін.) —…я хочу сказати кілька слів про ще одну духовну практику УГЦ. Це, — мовила Бекка, показуючи на статую посеред фонтана, — Утоплена пророчиця, яка за житті називалася Дайю Вейс. Я мала честь знати її та засвідчити її неймовірні духовні звитяги.
Кожен із наших пророків за життя був прикладом одного з принципів нашої церкви. Утоплена пророчиця учить нас, по-перше, тому, що смерть може прийти по будь-кого будь-якої миті, тож слід постійно перебувати в духовній готовності вступити до світу духів. По-друге, її самопожертва показує нам, як важливо коритися Благословенному Божеству. По-третє, вона доводить реальність життя після смерті, оскільки продовжує переміщуватися між земним та духовним вимірами. Щоразу, коли ми проходимо повз її фонтан, то опускаємося на коліна, проводимо помазання її водами та визнаємо її вчення такими словами: «Утоплена пророчиця благословить тих, хто вклоняється їй». Це не означає, що ми вважаємо Дайю богинею. Вона є лише втіленням чистого духу та горішнього царства. Я запрошую вас стати на коліна біля фонтану та здійснити помазання перед вечерею.