Всі були такі втомлені та голодні, що ніхто не відмовився.
— Утоплена пророчиця благословить тих, хто вклоняється їй, — пробурмотіла Робін.
— Добре, групо Вогню, ідіть за мною! — усміхнулася Бекка, коли всі вклонилися Утопленій пророчиці, і повела їх до обідньої зали. Робін відчувала мокру пляму в себе на чолі, коли її торкався холодний вітер.
Група Вогню ввійшла до їдальні останньою. На погляд Робін, за столами вже сиділо близько сотні людей, хоча дітей ніде не було видно. Вочевидь, їх нагодували раніше. Вільні місця виднілися тут і там, тож членам групи довелося розділитися і сісти де вийде. Робін пошукала очима Вілла Еденсора і нарешті помітила його за столом, де вільних місць не було, тож натомість сіла між двома незнайомцями.
— Проходиш Тиждень Служіння? — спитав усміхнений молодик із хвилястим білявим волоссям.
— Так, — відповіла Робін.
— Я дякую за твоє служіння, — негайно озвався він, склавши руки і злегка вклонившись.
— Я… не знаю, що на це відповідати, — сказала Робін. Молодик засміявся.
— Відповідь така: «А я за твоє».
— З поклоном? — уточнила Робін, і він знову засміявся.
— З поклоном.
Робін склала долоні, вклонилася і сказала:
— А я за твоє.
Вони більше нічого не встигли сказати, бо з прихованих колонок полинула музика — «Heroes» Девіда Бові. З веселим гуком білявий молодик схопився на ноги, і те саме зробили майже все присутні. Під радісні крики до їдальні ввійшли, тримаючись за руки, Джонатан та Мадзу Вейси. Робін помітила Маріон Гакслі, вдову власника похоронного бюро, яка притиснула долоні до обличчя, ніби побачила рок-зірку. Джонатан махав радісним вірянам, а Мадзу милостиво всміхалася, її довгий шлейф тягнувся кам’яною підлогою. Багато хто кричав: «Тато Джей!» Подружжя піднялося за високий стіл, де вже сиділи Тайо Вейс та Бекка Пірбрайт. Роззирнувшись, Робін побачила, що Дзян сидить перед порожньою бляшаною мискою серед рядових вірян. Схожість вузьких темних очей Мадзу та Дзяна змусила Робін повірити, що він як мінімум зведений брат Тайо. Тим часом у Дзяна знову почалася сіпавка, і знову він сховав її, швидко затулившись долонею.
Мадзу сіла за стіл, але Джонатан став перед ним і підняв руки, запрошуючи вірян теж сідати. Робін знову вразила його врода і цілковита несхожість на людину, яка вже розміняла сьомий десяток.
— Дякую, — промовив він зі звичною ніяковою усмішкою в бездротовий мікрофон, завдяки якому його голос лунав з невидимих колонок. — Дякую… так чудово повернутися додому.
Вілл Еденсор, якого завдяки високому зросту було видно здалеку, усміхався та радісно гукав разом з усіма присутніми, і на мить, згадавши про смерть його мами, Робін погодилася з Джеймсом Еденсором, який назвав брата дурником.
— Підживімо наші матеріальні тіла, а тоді поговоримо! — сказав Джонатан.
Знову аплодисменти та радісні вигуки. Джонатан зайняв своє місце між Мадзу та Беккою Пірбрайт.
З бічних дверей вийшли працівники кухні й викотили великі металеві чани, з яких почали насипати їжу в бляшані миски. Робін помітила, що четвірка за високим столом отримала порцелянові тарелі з уже накладеними стравами.
Коли настала її черга, Робін у миску ляпнули трохи коричневого слизу, в якому плавало щось схоже на переварені овочі, а тоді ополоник локшини. В овочах було забагато куркуми, а локшина була переварена й липка. Робін їла якомога повільніше, намагаючись обдурити шлунок і повірити, що організм отримує більше калорій, ніж насправді, бо розуміла, що харчова цінність цих страв дуже низька.
Молоді сусіди Робін не замовкали, питаючи, як її звати, звідки вона і чому зацікавилася церквою. Скоро вона дізналася, що білявий молодик учився в Університету Східної Англії, де Тато Джей провів своє зібрання. Другий, стрижений дуже коротко, був завербований в одному з відкритих церквою центрів для наркозалежних.
— Ти вже щось бачила? — питав він у Робін.
— Ти питаєш про тур фермою?
— Ні, — відповів той, — про… ну, чистий дух.
— А, — підіграла Робін. — Я бачила, як Мадзу відчинила двері, просто вказавши на них.
— І вирішила, що це якийсь трюк?
— Ну, — обережно почала Робін, — не знаю. Звісно, могло бути й так…
— Це не трюк, — сказав молодик. — Спершу так здається, а потім розумієш, що це насправді. Ти б бачила, що може робити Тато Джей. Зажди, ще побачиш. Спершу здається, що це все казочка про білого бичка, а тоді починаєш бачити, що воно таке, — той чистий дух. І це просто виносить мозок. Ти читала «Відповідь»?
— Ні, — відповіла Робін, — я…