— Заждіть, заждіть, заждіть, — промовив Джонатан, роблячи звичний заспокійливий жест лівою рукою, а правою тримав за руку Денні. — Бекка відвезла туди Денні, щоб він розповів, як ми йому допомогли. Денні став перед матеріалістами і виголосив таку потужну промову, що тепер центр не закриють. Це зробив він. Це зробив Денні.
Вейс підняв руку Денні вгору. Відповіддю був шквал радісних криків.
— Коли з нами такі люди, як Денні, хіба не слід Ворогу боятися? — закричав Джонатан, й аплодисменти стали ще оглушливішими. Тепер Джонатан сам плакав. Сльози стікали по обличчю. Це вираження емоцій спричинило в залі істерію, яка Робін майже налякала і яка тривала навіть після того, як шестеро обраних повернулися на свої місця. Нарешті Джонатан витер очі, зробив свій заспокійливий жест і знову заговорив — дещо хрипким голосом:
— А тепер… із сумом… я розкажу вам новини зі світу матеріалістів…
Всі принишкли, слухаючи промову Джонатана.
Він розповів про війну в Сирії та її звірства, тоді про величезну корупцію серед світових політичних та фінансових еліт. Розповів про спалах вірусу Зіка в Бразилії, що призвів до масових викиднів і народження дітей з інвалідністю. Розповів про конкретні приклади страшних злиднів та відчаю, які бачив, відвідуючи церковні ініціативи в Британії та Америці, і про всі несправедливості та катастрофи говорив так, наче вони сталися з його рідними, — аж так він ними переймався. Робін згадала слова Шейли Кеннетт: «він умів змусити захотіти допомагати йому… про Джонатана хотілося піклуватися… здавалося, що він страждає більше за всіх нас».
— Ось такий він, світ матеріалізму, — нарешті мовив Джонатан. — І якщо наше завдання здається непідйомним, то лише тому, що Ворог має велику силу… велику до відчаю. Невідворотна Остання Гра наближається, і саме тому ми так поспішаємо прокласти Шлях Лотоса. Тепер я прошу вас приєднатися до моєї медитації. Якщо ви ще не вивчили нашу мантру, ось надруковані слова.
На сцену піднялися дві дівчини в помаранчевих одностроях, тримаючи в руках великі білі таблички з написом «Lokah Samastah Sukhino Bhavantu».
— Глибоко вдихніть і підніміть руки, — сказав Джонатан, і хоч як тісно було за столами, кожен повільно підняв руки, і всі в унісон втягнули повітря. — Видихніть, — тихо сказав Джонатан, і зала знову задихала.
— А тепер разом: «Lokah Samastah Sukhino Bhavantu. Lokah Samastah Sukhino Bhavantu. Lokah Samastah Sukhino Bhavantu»…
Робін перейняла вимову слів у сусідів. Сотня людей співала, співала й співала, і Робін відчула, як поступово на неї сходить дивний спокій. Ритм ніби вібрував десь усередині, гіпнотичний, цілющий, і лиш голос Джонатана виділявся з-поміж решти, а тоді вона зрозуміла, що може вже не читати слова з табличок, бо здатна повторювати їх автоматично.
І нарешті до голосів натовпу домішалися останні акорди «Heroes» Девіда Бові, і мантра перейшла у радісні крики, і всі схопилися на ноги й почали обійматися. Робін притягнув до себе спершу щасливий Денні, тоді білявий сусід. Потім молодики обійнялися між собою, і цілий натовп уже підспівував і плескав у долоні під пісню Бові. І Робін, хоч яка втомлена й голодна, усміхалася, плескаючи в долоні та співаючи разом з усіма.
28
Ця гексаграма складається з верхньої тригами Лі, тобто «полум’я», що рветься вгору, та нижньої триграми Твей, тобто «озеро», що сочиться униз…
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Страйк посунув графіки, щоб у недільний вечір вмістилася зустріч із Абіґейл Ґловер, і тільки тоді помітив, що Клайва Літтлджона нема на роботі чотири дні. Він хотів побачити живу реакцію Літтлджона на питання, чому той не розповів про свою роботу на «Паттерсон Інкорпорейтед», тож вирішив відкласти розмову до моменту, коли буде змога поговорити з Літтлджоном особисто.
Після обіду в суботу Страйк завітав до Люсі, бо вона вмовила дядька Теда ненадовго заїхати в гості. Видно було, що після смерті їхньої тітки Тед сильно постарів. Він ніби зсохнувся і кілька разів втрачав нитку розмови. Двічі він казав на Люсі «Джоан».
— Що думаєш? — прошепотіла Люсі до Страйка у кухні, куди він вийшов допомогти їй із кавою.
— Думаю, що він не вважає, ніби ти і справді Джоан, — тихо відповів Страйк. — Але так… думаю, треба знайти йому лікаря. Щоб визначив, чи немає ознак деменції.
— Але ж треба звернутися до сімейного лікаря, так? — спитала Люсі. — Для початку?
— Мабуть, — відповів Страйк.
— Я спробую записати його на прийом, — сказала Люсі. — Знаю, що він ніколи не покине Корнволл, але наскільки простіше було б дбати про нього.