Почуття провини, лише частково викликане тим фактом, що Люсі приділяла дядькові Теду значно більше уваги, ніж він, спонукала Страйка сказати:
— Якщо запишеш, я з’їжджу до Корнволла і сходжу до лікаря з ним. Потім відзвітую.
— Ой, Ломако, правда? — здивувалася Люсі. — Боже, це було би просто ідеально. Якщо хтось і змусить його туди дійти, то це ти.
Назад на Денмарк-стріт Страйк повертався у знайомому пригніченому настрої. Доброго гумору йому зазвичай додавали розмови з Робін, навіть на робочі теми, але тепер цього варіанту не було і не буде ще довгі тижні. Нове повідомлення від Біжу, яке заскочило Страйка за приготуванням омлету, викликало саме роздратування.
Страйк з’їв свій омлет за кухонним столом. Закінчивши, він узяв телефон, маючи на думці вирішити питання раз і назавжди. Хвильку поміркувавши й рішуче відкинувши ідею закінчення стосунків, які в його розумінні й не починалися, він натомість написав таке:
Дуже зайнятий, не зможу зустрічатися в осяжному майбутньому.
Якщо вона має бодай крихту гордості, цим справа і закінчиться.
Більшу частину холодної неділі він присвятив стеженню, о четвертій годині передав об’єкт Мідж і поїхав до Ілінґа на зустріч із Абіґейл Ґловер.
«Лісник» на Сіфорд-Роад виявився великим пабом, фасад якого прикрашали дерев’яні колони, кошики на вікнах і зелені кахлі на стінах, а на вивісці красувався пеньок, у який була встромлена сокира. Страйк узяв собі вже звичне безалкогольне пиво і сів за столик на двох у кутку під стіною з дерев’яною обшивкою.
Минуло двадцять хвилин, і Страйк уже почав хвилюватися, чи Абіґейл не передумала щодо зустрічі, коли до бару ввійшла висока красуня в спортивному одязі під наспіх накинутим плащем. Єдине фото Абіґейл, яке Страйк знайшов у мережі, було дуже дрібне, і на ньому вона стояла в однострої в оточенні колег-пожежників, які всі були чоловіки. На тій світлині не було видно, яка вона гарна. Абіґейл успадкувала батькові великі сині очі і тверде підборіддя з ямочкою, але мала повніші, ніж у Вейса, вуста, а бездоганна бліда шкіра і високі вилиці могли б належати моделі. Страйк знав, що їй близько тридцяти п’ятьох років, але волосся, забране у хвіст, вже посивіло. Як не дивно, це їй не тільки личило, а й робило ніби молодшою поруч із гладенькою чистою шкірою. Абіґейл привіталася з кількома чоловіками на барі, тоді помітила Страйка і швидко підійшла на своїх довгих ногах.
— Абіґейл? — уточнив він, підводячись, щоб потиснути їй руку.
— Вибач за запізнення, — відповіла вона. — З часом у мене біда. На роботі аж прозвали «ґловер, пізній сорт». Пішла на спорт і забула про час. Я в залі стрес зганяю.
— Нічого, я дуже радий, що ти погодилася…
— Пити будеш?
— Дозволь мені…
— Та чого, я сама собі візьму.
Вона скинула плащ, під яким були топ та легінси з лайкри. Один із чоловіків, з якими Абіґейл щойно віталася на барі, засвистів. Абіґейл показала йому середній палець, відповіддю на що був сміх; вільною рукою вона шукала у спортивній сумці гаманець.
Страйк дивився, як вона купує напій на барі. Ззаду Абіґейл була дуже м’язиста, і він навіть замислився, чому його власні щоденні вправи такого вражаючого ефекту не справляють. Шириною спини вона майже не поступалася чоловіку поруч, який явно вважав Абіґейл привабливою, але взаємності не дочекався. Страйк подумав, чи не лесбійка вона, а тоді замислився, чи такі думки часом не образливі.
Узявши біле вино, Абіґейл повернулася до Страйка за столик, сіла навпроти і зробила великий ковток. Одне коліно в неї трусилося підстрибом.
— Вибач, шо не виходить зустрітися в мене. Мій пожилець Патрік схиблений на темі УГЦ. Якби знав, шо в тебе розслідування їхніх справ, здурів би.
— Давно в тебе цей пожилець? — суто для підтримки розмови спитав Страйк.
— Три роки. Він нормальний. Розлучився, не стало де жити, а мені треба за хату платити. Але коли я йому сказала, де виросла, він як учепися — «ти шо-о, пиши книжку про своє дитинство, заробиш». Я вже жалкую, шо взагалі йому розповіла. Але я тоді так напилася. Гасили страшенну пожежу, де загинула жінка з двома дітьми.
— Дуже прикро це чути, — сказав Страйк.
— То така робота, — знизала плечима Абіґейл, — але іноді як проб’є. Тоді так і було… підпал… батько сам підпалив, шоб отримати страхові за свій магазин на першому поверсі. Ні подряпини на тій скотині… ненавиджу, коли страждають діти. Меншого ми ше живого витягнули, але пізно. Наковтався диму, і все.