— Та можна, як треба, — відповіла Абіґейл, — але я тоді була на фермі, тож багато не розкажу.
Вона тепер говорила значно вільніше. Страйк вирішив, що після залу й перед пабом вона не їла: хоч яка Абіґейл була міцна, вино на неї вже подіяло.
— Ти пам’ятаєш дівчину, яка того ранку повела Дайю на пляж?
— Пам’ятаю, шо вона була білява, трохи старша за мене, але зараз вона мені не виділяється. Там не було друзів, не можна було прив’язуватися до людей. Це називалося формою матеріальної одержимості чи шось таке. Іноді хтось до мене підлещувався через батька, але вони не розуміли, шо це не має жодного сенсу. Якби я за когось замовила слівце, Мадзу зробила б цій людині додаткову кару.
— Тобто ти не уявляєш, де тепер Шері Ґіттінс?
— Це так її звали? Я чогось думала, шо Шеріл. Ні, я не знаю, де вони всі тепер.
— Я чув, — сказав Страйк, — що того ранку, коли Дайю втопилася, ти і ще кілька людей бачили, що Шері взяла її з собою.
— Де ти це чув? — спитала Абіґейл, скоріше налякана, ніж здивована.
— Моя партнерка розмовляла з Шейлою Кеннетт.
— Ніфіга собі, стара Шейла ше жива? Я думала, вона давно на тому світі. Так, у той день ми з пацаном на ім’я Пол і чоловіком Шейли вийшли на ранкову працю — треба було нагодувати худобу, зібрати яйця і приготувати сніданок. Шері з Дайю поїхали продавати овочі. Дайю помахала нам рукою. Ми здивувалися, але подумали, шо їй дозволили. Їй можна було купу всього, до чого іншим дітям було зась.
— А коли ти дізналася, що вона втонула?
— Близько обіду. Мадзу там бушувала, коли взнала, шо Дайю поїхала з Шері, і ми дуже вляпалися, бо все бачили, але не спинили її.
— Твій батько засмутився?
— Ще й як. Пам’ятаю, як він плакав. Сука Мадзу.
— Плакав?
— Плакав, — кисло відповіла Абіґейл. — Умів пустити сльозу як жоден інший чоловік… але я не думаю, шо він сильно любив ту Дайю. То була чужа дитина, а чоловіки до чужих дітей ставляться не як до своїх, скажи? У мене є один на роботі, він таке каже про свого пасинка…
— Я чув, що вас усіх покарали — Шері і вас трьох, бо ви її не спинили?
— Так, — відповіла Абіґейл. — Покарали.
— Шейла досі переймається через покарання чоловіка. Вона вважає, що ті дії остаточно підірвали його здоров’я.
— Ну вже точно не покращили, — ламким голосом відповіла Абіґейл. — Шейла казала твоїй партнерці, шо то було, чи нє?
— Ні, — відповів Страйк, вирішивши не брехати.
— Ну якшо Шейла не каже, то і я не скажу, — сказала Абіґейл. — Той Пірбрайт хотів од мене чогось такого. Всяких соро-міц… соромасних… словом, брудних подробиць. Але я не буду те все згадувати, — ше не вистачало, шоб люди собі уявляли, як я… а, тьху! Забудь.
Язик Абіґейл потроху ставав неповоротким. Страйк, маючи надію, що про своє покарання вона все-таки розповість, перегорнув сторінку записника.
— Я чув, що Шері проводила з Дайю багато часу.
— Мадзу часто доручала Дайю старшим дівчатам, було таке.
— Тебе розпитували про смерть Дайю?
— Так. Браян, бідаха, тоді вже помер, але ми з Полом давали свідчення, бо бачили, як вона їхала з ферми у фургоні. Знаю, шо Шеріл потім накивала п’ятами — і я її не засуджую. Мадзу дала їй стільки прожити тільки через поліцію. Після допиту їй вже не було на шо сподіватись.
— Це ти у переносному сенсі?
— Та нє, в прямому. Мадзу б її убила. Чи змусила б укоротити собі віку.
— Яким чином?
— Ти б зрозумів, якби знав її, — пробурмотіла Абіґейл.
— Вона змушувала тебе робити таке? Шкодити собі?
— Весь, бляха-муха, час.
— А твій батько не втручався?
— Я кинула його просити чи шось казати. Марна справа. Якось під час Одкровень…
— Що це таке?
— Це коли треба розповідати, чого ти соромишся, шоб очиститись. Коротше, одна дівчина сказала, шо мастурбувала, і я засміялася. Мені було років дванадцять. Мадзу змусила мене битися головою об стіну храму мало не до струсу мозку.
— А що могло бути, якщо відмовитися?
— Могло б бути гірше, — відповіла Абіґейл. — Краще було погодитися на перший варіант.
Вона підняла очі на Страйка: дивна суміш захисту та виклику.
— Патрік радив мені написати про такі штуки в книжці. Всьому світу розказати, шо мені там робили, шоб отакі чорти, як Баз, могли мені плювати в обличчя.
— Я не збираюся це оприлюднювати, — запевнив Страйк. — Мені просто потрібне підтвердження… чи спростування… речей, які мій клієнт чув від Пірбрайта.
— Ну то розповідай. Шо він там казав?
— Він згадував, що одного вечора дітям підмішали наркотики до напоїв. Він був менший за тебе, але я хотів спитати — ти щось чула про наркотики?