То була багата жінка, марнославна, егоїстична. Вона зверталася до лікарів, що оперували її тіло, імітуючи молодість, якою так захоплюється бульбашка, охоплена страхом смерті та тліну. За власним бажанням вона не мала дітей, боячись зіпсувати ідеальну фігуру, а ще надбала великі статки, з яких не віддала іншим жодного пенні. Вона жила в матеріальному комфорті, якому інші мешканці бульбашки лиш заздрили».
Виконуючи інструкції Лін, Робін ретельно складала порожні соломинки. Краєм ока вона побачила, як вагітна Ван мне бік великого живота.
— «Хвороба Марґарет походила від фальшивого «я», — провадила Мадзу. — Це «я» прагне зовнішнього схвалення. Тим часом її духовне «я» довгий час лишалося без уваги. Пробудження цієї жінки відбулося після смерті її чоловіка і сталося внаслідок того, що світ називає випадковістю, проте Універсальна гуманітарна церква вбачає в таких подіях частину вічного задуму.
Марґарет прийшла послухати одну з моїх промов. Пізніше вона казала мені, що прийшла знічев’я. Звісно, я чудово знав, що люди часто приходять на мої виступи, щоб мати тему для розмови на світському збіговиську. Проте я ніколи не нехтував товариством багатіїв. Це саме по собі є проявом упередженості. Судити про людину за її багатством — це бульбашкове мислення.
Тож я виступив на світській вечері, а гості кивали та усміхалися. Я був певен, що в кінці дехто з них випише мені чеки на підтримку нашої благодійності. Це не коштує їм нічого, але дарує, мабуть, відчуття власного доброчинства.
Та коли я побачив спрямований на мене погляд Марґарет, то зрозумів, що вона з тих, кого я називаю сновидами: людьми з великим, але сплячим духовним потенціалом. Я виголошував промову швидко, бо хотів якомога скоріше поговорити з цією жінкою. Підійшовши після промови до Марґарет, я перемовився з нею кількома реченнями й закохався, як ніколи в житті».
Не лише Робін на цих словах підняла очі на Мадзу.
— «Когось може шокувати те, що я говорю про кохання. Марґарет мала сімдесят два роки, але коли зустрічаються прихильні душі, так звала фізична реальність втрачає сенс. Я негайно закохався у Марґарет, бо з-за застиглого обличчя-маски мене кликало її істинне «я» і благало про звільнення. Я вже мав достатньо духовної підготовки, щоб чітко бачити те, що ховається від фізичних очей. Краса плоті завжди в’яне, проте краса духу вічна та незм…»
Двері майстерні прочинилися. Мадзу підняла очі. Ввійшов похмурий і зсутулений Дзян Вейс у помаранчевому костюмі. Побачивши Мадзу, він засмикав оком і поспішно затулив його.
— Доктор Джов хоче бачити Ровену Елліс, — пробурчав він.
— Це я, — сказала Робін, піднявши руку.
— Добре, — сказала Мадзу, — іди з Дзяном, Ровено. Дякую за твоє служіння.
— А я за твоє, — відказала Робін, складаючи руки і схиляючи голову в бік Мадзу, яка відповіла новою сухою, холодною усмішкою.
31
Сума дев’ять на п’ятому місці…
Не слід куштувати невідомі ліки.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— Ти швидко втягуєшся, — сказав Дзян, коли вони з Робін ішли повз курник.
— Що ти маєш на увазі? — спитала Робін.
— Ти знаєш правильні відповіді, — відповів Дзян, знову потираючи око, яке почало сіпатися, і Робін здалося, що він чимось обурений. — Уже.
Ліворуч від них простягнулися поля. Маріон Гакслі та Пенні Браун спотикалися у глибоких борознах, керуючи плугом із запряженими ширськими кіньми: дурна вправа, бо поле вже стояло зоране.
— Група Металу, — пирхнув Дзян. Переконавшись, що правильно потрактувала ранковий перерозподіл як встановлення ієрархії, Робін просто спитала:
— Чому доктор Джов хоче мене бачити?
— Медичні питання, — відповів Дзян. — Подивитись, чи ти готова постувати.
Проминули пральню, тоді обідню залу, а тоді старі сараї, на одному з яких висів заплетений павутинням замок.
— А що там? — спитала Робін.
— Мотлох, — відповів Дзян, а тоді гаркнув, що Робін аж підскочила: — Агов!
Дзян указував на Вілла Еденсора, який опустився навпочіпки під деревом край дороги і втішав дитину років двох, яка плакала. Вілл Еденсор сахнувся так, ніби на нього хлюпнули окропом. Дитина, дівчинка, чиє біляве волосся не було зголене, як в інших дітей, а коливалося над головою хмаркою кульбабового пуху, простягнула руки, просячи, щоб Вілл її підняв. Трохи віддаля під деревами чеберяла група під наглядом голомозої Луїзи Пірбрайт.
— Тобі доручено дивитися за дітьми? — закричав на Вілла Дзян.