Прибиральницею працювати було безперспективно й дешево. У чоловіка ж — престижна робота, коло друзів і знайомих, з якими він спілкувався сам, а її туди не вводив. Жінка розуміла, що Володимир соромиться такої дружини. Прописка у Києві змінила б її стан, та дати прописку могли Володимирові батьки або ж гроші. Але гроші великі. Таких грошей в Олени не було, не було їх і в чоловіка.
Володимир і сам відчував себе винним, що Польова царівна перетворилася на прибиральницю старого гуртожитку, не маючи ні власного житла, ні надії на нього. Гуртожиток вечорами ставав гомінким вуликом, у якому сміялися, сварилися, вмикали голосно музику, заважали не тільки працювати, а й просто відпочивати. Іван теж давав спокій тільки тоді, коли засинав. Одного разу Володимир сказав, що піде до батька і спробує умовити прописати її.
— Може, підемо удвох? — несміливо запропонувала дружина. — Візьмемо щось. Вони ж мене зовсім не знають…
Володимир сумно посміхнувся:
— Не будь дитиною. Це добре, що так обійшлося… — Замовк і винувато відвів погляд.
— Про що ти? — не зрозуміла Олена.
— Про те, що ми живемо тут нелегально і нас ніхто не зачіпає. Запам’ятай: мій батько нічого не прощає.
Аркадій Іванович завжди радів синові, коли той заходив додому, але робив нарочито байдужий вигляд. І зараз надто уважно дивився телевізор, прислухаючись до розмови сина з дружиною.
— Здрастуй, тату, — обізвався син і до нього.
— Здоров, — відповів, не повертаючи від телевізора голови.
Син також присів на стілець неподалік батька.
— Я не хочу, — відмовився від обіду, яким намагалася нагодувати його мати.
— Ну, чого ж не хочеш? — та докірливо дивилася на свого старшого сина, який, на відміну від меншого, був у всьому поступливим, мало засмучував її хлопчачими витівками і от… утнув. Вона ніколи й подумки не вживала слова «одружився», а завжди говорила й думала про синове одруження як про непорозуміння, у якому звинувачувала тільки Олену. — Батько он купив торт «Київський», а я курку засмажила. Мабуть, уже й відвик від нормальної їжі.
— Ні, мамо, Олена непогано готує.
Мати при цих словах злякано глянула на чоловіка і швиденько вийшла на кухню.
— А як у тебе, тату, на роботі? — син намагався зав’язати з батьком розмову, відчуваючи при цьому себе приниженим, але відступати уже не хотів.
— Нормально.
Несподівано Аркадій Іванович підвівся і вимкнув телевізор.
— Ну, а ти як? — сів навпроти. — Ще не одумався?
Володимир нічого не відповів, тільки опустив голову. Зрозумів, що батько не поступиться, й пожалкував, що зіпсував собі вихідний. Хотів підвестися й піти, а натомість запитав:
— Навіщо ти так? Ти ж її зовсім не знаєш.
— Чому? — Аркадій Іванович закинув ногу на ногу, а руки склав на животі. — Я її бачив.
Володимир здивовано глянув йому в очі.
— Здається, я вас не знайомив.
— Наче це мені потрібно, — батько насмішкувато дивився на сина. — Мати он твоя просить інколи прогулятися до гуртожитку, хоча й дорогувата прогулянка, та на таксі ми поки що заробляємо, — промовив, хизуючись. — Бачили твою кралю, й не раз. Нічого особливого — жінка, як жінка, таких у Києві тисячі, й без причепів. А хлопець на неї зовсім не схожий. Мабуть, у свого батька вдався, — слово «свого» промовив із притиском і, не встиг Володимир щось відповісти, швидко перевів розмову на інше. — Читав твій останній матеріал — непогано, але по-дурному. Ти що, синок, у правдолюбці поліз? Не знаєш, чим це може обернутися не тільки для тебе, а й для мене? А я все життя горбом добивався того, що сьогодні маю. І не тільки горбом. Я знав, де треба було вкусити, а де лизнути. А ти ще у пір’я не вбився, а вже починаєш кукурікати. Проти кого кукурікаєш? Невже хочеш дописатися, щоб разом зі своєю… отією туалети чистить?
При цих батькових словах Володимир несподівано почервонів і опустив очі. Потім підвівся:
— Я піду, — промовив тихо до матері, що вийшла з кухні й стала у дверях.
— Да ти сядь, — зупинив його батько. — Ти ж не просто так прийшов.
Володимир відвів очі й стиха промовив:
— Скучив, от і прийшов. Ви теж он ходите коло гуртожитку…