– Ні! – скрикнув малий. Він схопив діда за рвану свиту, почав тягнути.
– Зажди, зажди, Івасику, – благав старий тремтячим голосом. – Іди без мене, синочку, біжи скоріше, бо вже вартовий повертається. А я прийду до тебе.
– Ні, не прийдеш, пани вб’ють тебе. Ти не прийдеш!
Малий заплакав гірко, не відпускаючи дідову свиту. Гайдамаки почали відвертати один від одного мокрі очі.
– Івасику, прийду. Я прийду до тебе сонячним промінчиком та свіжою росою. Я буду дивитися на тебе з неба, з козацького раю. А тепер біжи, біжи, синочку, он вже тінь вартового видно. Тільки гляди: пісень не позабувай, які ми складали. Та розкажи всім про козацьку славу.
Дід таки зумів розжати пальці малого, поцілував його малу руку. Іванко, заливаючись сльозами, побрів геть від кліток.
Сонце встало. Коліїв повели на страту з самого ранку. Людей нагнали цілий майдан.
Бондаренко йшов попереду. Був роздягнений до пояса, простоволосий. Решта коліїв трималися щільно за ним. На їх руках дзеленьчали кайдани.
Бондаренко кинув очима на ката, тоді на його знаряддя, що лежало розкладене на столі: ножі, кліщі, навіть свердла. Отаман посміхнувся, ніби посміхався в очі смерті. Якийсь шляхтич підійшов, сказав:
– Можете посповідатися, покаятися.
З натовпу вийшов священик. Проте Бондаренко відвернувся, ніби не хотів панської ласки, а поглянув на людей. Багато хто з них плакав, дивлячись на цих відважних, молоденьких хлопців.
– Не плачте, люди, ще й над Україною зійде сонечко, засвітить нам радісно. Тоді у нашій новій, великій родині, згадайте і нас. А зараз помоліться за наші душі…
А тим часом хлоп’я, витираючи гіркі сльози та постійно оглядаючись, чимдалі віддалялося від страшного Чорнобиля. Тримався малий поводир, як учив дід, подалі від шляху, поближче до хуторів. Жаль стискав серце малого, сльози лилися ручаєм і капали на спраглу, тверду землю. Нарешті малий оглянувся.
– Прощавайте, діду. Братчики, я вас ніколи не забуду. І пісні співатиму.
Хлопчина наостанок шморгнув носом, витер сльози, поправив торбу за плечима і подався далі вузькою стежиною, що тяглася поміж густезних пралісів.
Сонце на небі посміхнулося малому, відбившись веселими промінцями від чистих Дніпрових вод та золочених бань київських церков.