При цих словах шляхтич схопився за шаблю, однак Левченко його випередив і гахнув лобом просто в ніс – аж панові памороки вибило. Тут же козак штовхнув пана ногою, так що той ступив крок назад, відчинив своїм тілом двері, влетів усередину корчми і впав просто своїм товаришам під ноги.
Іван зайшов. На нього дивився десяток пар очей: козаки, конфедерати, драгуни, Молдаванин. Корчмаря та корчмарки не було видно: певно, вже поховалися. Побитий шляхтич батькував і намагався підвестися з підлоги, пани мимоволі потяглися до шабель.
– А чого він мене не пускав? Хіба ж можна відмовляти доброму козакові в чарчині? – розвів руками Левченко, тоді поглянув на Молдаванина і мовив:
– Через тебе, ченче, мені тепер горілка до горла не лізе. Ходи зі мною – вроки мені знімеш!
Справа в корчмі розверталася наступним чином: конфедерати оточили ченця і драгунів, що його супроводжували, ті ж, будучи у меншості, скупчилися і напружено приготувалися до оборони. Моторний і Гаранджа сиділи досі спокійно, не знаючи, варто їм втручатися, чи ні. Борщик продовжував спати. Іван оцінив ситуацію і вирішив, що мотронинського ченця напризволяще кидати не можна.
– Він піде з нами, – твердо мовив найстарший з конфедератів.
– Дідька лисого! – гаркнув Левченко, тоді звернувся до драгунів: – Хлопці, виводьте ченця надвір!
Конфедерати наїжилися на Левченка.
– Геть звідси, бидло!
– Дайте нам спокій! – гукнув один із драгунів. – Маємо наказ коронного гетьмана! Ми під захистом королівського охоронного листа!
По говірці драгуна Левченко впізнав у ньому русина з Галичини…
– Тут уже не діють накази ані коронного гетьмана, ані короля. Вони – зрадники. Тепер тут закон Конфедерації. Цього чоловіка ми беремо під варту, – заявив один з панів.
– Маємо наказ! – ще раз нагадав драгун.
– До дябла накази!
– Командуйте собі в Барі, чи де там ваша республіка? – спокійно мовив Левченко конфедератам. – Нам шаблі дав воєвода з милості короля, а ваші конфедерації і республіки нам до сраки.
– Не пхайся до політики, хлопе! – попередив конфедерат.
– А ви не пхайтеся до королівських драгунів і православних ченців.
– Цей чернець – злочинець! – гаркнув уже інший конфедерат.
– Я не злочинець. Я – посланець до сейму і в мене є охоронні грамоти! – нарешті озвався і Молдаванин.
Ось, значить, до чого вже дійшло! Левченко зрозумів, що тут справа дуже непроста: раз конфедерати насмілилися напасти на таку людину, значить, все це неспроста.
І тут спалахнула та іскра, з котрої все і вибухнуло: шляхтич із перебитим носом нарешті прочухався, тоді підвівся із долівки і з криком дикого кабана кинувся на Левченка. Іван, побачивши це, уникнув захвату, а тоді, захопивши руку супротивника, спритно кинув його через бедро. Пан гухнув на землю, розтрощивши своїм тілом лавку, що опинилася на його шляху.
Решта конфедератів тут же схопилися за ножі і шаблі, а один із них пішов на Левченка. Іван також добув зброю і почав захищатися. Інші пани ринули за Молдаванином, однак драгуни заступили його своїми тілами і шаблями: там також розгорілася сутичка. Гаранджа з Моторним переглянулися, тоді Грицько взяв у руки сулію і блискавично гепнув нею по голові одного з панів, що мав необережність підступити до нього занадто близько. Моторний схопив важкий дубовий ослін і врізав ним іншого, а тоді ще раз, і ще раз, доки стілець не розлетівся на друзки, а пан не впав на підлогу.
Шляхтичі тут же кинулися на козаків, однак у них зразу ж полетіла лава, тарелі зі стола, а далі і сам стіл. Борщик, котрий упав з лави під час сутички, раптом прочуняв, побачивши, що його товаришів атакують із ножами і шаблями, раптом вихопив свої пістолі і стрелив у нападників.
У корчмі почулися крики, задзеньчали шаблі і запахло кров’ю. Сутичка була настільки лютою, що навіть Молдаванин вхопив одного із конфедератів за руку, намагаючись вирвати з неї ножа. Захищаючи ченця, спочатку упав один драгун, потім – інший; конфедерати також добряче вже окропили своєю кров’ю корчемну долівку.
Тим часом Левченко здолав свого супротивника, рубонувши його по руці. На козака тут же кинувся інший, однак напоровся на Іванову шаблю. Хтось раптом вибіг крізь двері і вискочив надвір…
За мить все стихло. Іван витер обличчя, оглянувся. Корчма нагадувала поле бою: все розбите, розтрощене, на землі людські тіла, що корчилися від болю. Калюжі крові. За шинквасом скиглив переляканий на смерть корчмар. Молдаванин припав до одного з драгунів, котрий бився до кінця, тепер же зсунувся по стіні, стікаючи кров’ю від ран. Гаранджа й Моторний стояли посередині із оголеними шаблями та ножами, важко дихали, а от Борщик так і продовжував тримати в руках два димлячі пістолі.